Чи може переважне право акціонерів, прописане у статуті компанії, зупинити велику приватизацію? Саме це питання стало каменем спотикання у справі №910/9145/25, яку Верховний Суд розглянув 17 червня 2026 року.
Історія, чесно кажучи, нагадує шахову партію, де гравці шість років обмірковували ходи, а потім один із них різко перевернув дошку. Давайте розберемося, що сталося і чому це рішення важливе для всіх, хто має справу з корпоративними правами під час приватизації.
Хто з ким сперечався і через що
Уявіть акціонерне товариство, де державі належить майже 71% акцій, а приватній компанії – трохи більше 29%. Це ПрАТ «Індар» – виробник інсулінів, створений ще у 1997 році на базі об’єднання майна різних форм власності. Приватний акціонер – компанія «LURAQ INVESTMENTS LIMITED». Державний пакет акцій ще у 2018 році потрапив до переліку об’єктів великої приватизації, затвердженого Кабінетом Міністрів.
Із цього моменту, власне, і почалася юридична драма, яка розтягнулася на вісім років.
Спочатку Фонд державного майна України у червні 2018 року наказом №774 вирішив продати державний пакет акцій «Індару» на аукціоні з умовами. Логічно? На перший погляд – так. Але далі події пішли зовсім не за планом.
У листопаді 2018 року акціонери «Індару» зібралися на позачергові збори і затвердили статут у новій редакції. І ось тут з’явилася норма, яка згодом спричинила весь цей спір. Пункт 8.10 статуту закріпив переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами. Механізм простий: якщо хтось вирішив продати свої акції третій особі, спершу він зобов’язаний письмово повідомити інших акціонерів про ціну та умови. Протягом двох місяців вони можуть реалізувати своє переважне право. Не скористалися – тоді акції йдуть на сторону.
Ключовий нюанс: ці зміни до статуту внесли вже після того, як «Індар» офіційно став об’єктом великої приватизації. Тобто спочатку держава вирішила продати свій пакет, а вже потім у статуті з’явилося положення, яке могло цей продаж суттєво ускладнити.
Як ФДМУ змінював свою позицію – тричі за сім років
Коли статут змінили, Фонд держмайна не залишив це поза увагою. У вересні 2019 року він видає наказ №937, яким фактично визнає переважне право акціонерів і змінює спосіб приватизації: тепер державний пакет акцій має продаватися не на аукціоні, а шляхом викупу. Іншими словами, компанія «LURAQ INVESTMENTS LIMITED» отримала реальний шанс викупити державну частку без жодної конкуренції – за ціною, яку мав затвердити Кабмін.
Але минає рік, другий, третій – а процедура викупу навіть не починається. Компанія неодноразово зверталася і до ФДМУ, і до прем’єр-міністра з проханнями виконати власний же наказ. У відповідь – тиша. У листуванні спливло, що Міністерство охорони здоров’я довго не передавало державний пакет акцій в управління ФДМУ, посилаючись на те, що акції перебували у статутному капіталі ПАТ «Укрмедпром». Але чи можна вважати це поважною причиною для шестирічного зволікання? Питання риторичне.
І раптом у червні 2025 року ФДМУ видає новий наказ №942, яким утретє змінює правила гри. Він повертається до початкового варіанту – продаж на аукціоні з умовами. Жодних нових обставин, жодних пояснень – просто «ми передумали».
І тут важливий момент: із 2019 до 2025 року ні Закон «Про приватизацію державного і комунального майна», ні статут товариства не змінювалися в частині, що стосується цього спору. Компанія цілком розраховувала на реалізацію свого переважного права. А тепер їй кажуть: вибачте, аукціон.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
«LURAQ INVESTMENTS LIMITED» пішла до суду. І виграла. Двічі.
Господарський суд Києва у вересні 2025 року, а за ним і Північний апеляційний господарський суд у січні 2026 року визнали наказ ФДМУ №942 незаконним і скасували його. Логіка судів була такою: ФДМУ сам у 2019 році визнав наявність переважного права акціонерів, обрав шлях викупу, а потім без жодних поважних причин передумав. Це порушує принцип правової визначеності – один із фундаментальних принципів, на яких тримається довіра до держави.
Апеляційний суд додав важливу деталь: стаття 8 Закону «Про акціонерні товариства» справді каже, що акціонери можуть відчужувати акції без згоди інших акціонерів. Але це не те саме, що заборона на переважне право. Не треба питати дозволу – проте можна дати іншим акціонерам шанс купити першими. Це різні правові конструкції. І суди попередніх інстанцій вирішили, що вони цілком сумісні.
Що сказав Верховний Суд
ФДМУ подав касаційну скаргу і – цього разу успішно. Верховний Суд 17 червня 2026 року скасував рішення нижчих судів і відмовив компанії у позові. Чому?
Ключових аргументів у Суду було два, і обидва варто запам’ятати.
Перший: статут товариства не може бути вищим за спеціальний закон. У цьому випадку спеціальним законом є Закон «Про приватизацію державного і комунального майна». Саме він визначає, як має відбуватися приватизація. Частина 6 статті 19 цього Закону чітко й однозначно встановлює: об’єкти великої приватизації продаються виключно на аукціонах з умовами. Жодних винятків. Жодних альтернатив. І ця норма не змінювалася з 2018 року. Колегія суддів наголосила: ніхто не може діяти всупереч імперативним вимогам закону.
Другий аргумент – і він, мабуть, найболючіший для компанії. Переважне право акціонерів і право на викуп – це не одне й те саме. Переважне право дає можливість першим придбати акції на тих самих умовах, на яких їх пропонують третім особам. А викуп – це коли конкретний покупець отримує активи без конкуренції, за заздалегідь визначеною ціною. Нижчі суди, на думку Верховного Суду, ці поняття помилково ототожнили.
Верховний Суд також послався на власну постанову від 6 вересня 2022 року у справі №910/21101/20. Там була дуже схожа ситуація: учасник ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» із часткою 49% намагався реалізувати переважне право в обхід аукціону. І теж програв. Суд тоді чітко сказав: до об’єктів великої приватизації стаття 16 Закону (про викуп) не застосовується – працює виключно стаття 19.
А що ж із легітимними очікуваннями?
Компанія наполягала: вона шість років чекала, поки ФДМУ виконає власний наказ. У неї сформувалися легітимні очікування. І це справді сильний аргумент – зазвичай суди дуже серйозно ставляться до принципу правової визначеності.
Але Верховний Суд нагадав просту істину: очікування мають ґрунтуватися на законі. Якщо Закон «Про приватизацію державного і комунального майна» з 2018 року чітко передбачав, що об’єкти великої приватизації продаються на аукціоні, то наказ ФДМУ 2019 року про викуп був помилковим із самого початку. Помилковий акт не може створити законне право, навіть якщо про нього шість років ніхто не згадував.
Крім того, Суд звернув увагу на хронологію: зміни до статуту із переважним правом внесли після того, як «Індар» уже потрапив до переліку об’єктів великої приватизації. Тобто спочатку держава вирішила продати акції, а вже потім з’явилася норма, яка нібито надавала приватному акціонеру право викупу. Це викликає щонайменше запитання щодо добросовісності таких дій.
Практичне значення цієї справи
Справа №910/9145/25 встановлює жорстке, але зрозуміле правило: коли йдеться про велику приватизацію, норми Закону «Про приватизацію державного і комунального майна» мають пріоритет над будь-якими положеннями статутів і навіть над Законом «Про акціонерні товариства». Це прямо випливає зі статті 1 обох законів – вони самі визнають, що для товариств у процесі приватизації діють спеціальні правила.
І ще один практичний висновок: переважне право акціонерів у статуті – це працюючий механізм, але тільки для звичайних корпоративних відносин. Коли один акціонер продає свої акції іншому – будь ласка, статут діє. Але коли починається приватизація – вмикаються зовсім інші правила.
Крім того, Суд підкреслив: аукціон – це не покарання для міноритарного акціонера. Компанію «LURAQ INVESTMENTS LIMITED» ніхто не позбавляє права взяти участь у торгах. Навпаки – якщо вона запропонує найвищу ціну, то отримає державний пакет акцій на цілком законних і конкурентних підставах. Це питання не дискримінації, а забезпечення рівних умов для всіх потенційних покупців.
Окремо варто замислитися над позицією Суду щодо інтересів держави. Продаж на аукціоні дозволяє отримати найкращу ринкову ціну – адже змагаються кілька учасників. Викуп одним заздалегідь відомим покупцем фактично позбавляє державу можливості почути інші пропозиції. А коли йдеться про 70% акцій стратегічного фармацевтичного підприємства, різниця в ціні може вимірюватися сотнями мільйонів гривень. Це вже питання не лише юридичне, а й суто економічне, і Верховний Суд про це прямо сказав.
Тож якщо ви – міноритарний акціонер товариства, де контрольний пакет належить державі, і ваш статут обіцяє вам переважне право на викуп – майте на увазі: коли справа дійде до великої приватизації, спеціальний закон матиме останнє слово. І жодні статутні гарантії цього не змінять.
