Верховний Суд скасував рішення апеляції, яка за допомогою ст. 69 КК замінила реальне ув’язнення на штраф для водія, що скоїв ДТП у стані наркотичного сп’яніння. Ця постанова – не просто чергове рішення касаційного суду. Це чіткий сигнал: інститут призначення більш м’якого покарання не можна перетворювати на індульгенцію для хронічних порушників.
Давайте розберемося, що саме сталося і чому це рішення важливе для кожного, хто цікавиться кримінальним правом.
Що трапилося на дорозі
У квітні 2024 року водій автомобіля «Mercedes-Benz S 500» виїхав на перехрестя на червоний сигнал світлофора в Кропивницькому. Сталося зіткнення з «Volkswagen Passat», у якому перебувала малолітня дитина. Дівчинка отримала перелом ключиці – тілесне ушкодження середньої тяжкості.
Але це ще не вся картина. За кермом «Mercedes» перебувала особа, позбавлена посвідчення водія. До того ж – у стані наркотичного сп’яніння. І на технічно несправному автомобілі з шинами різних розмірів на різних осях.
Погодьтеся, це вже не «необережність» у звичному розумінні. Це ланцюг свідомих рішень, кожне з яких окремо створювало загрозу для інших учасників руху.
Як розвивалася судова справа
Місцевий суд призначив покарання у виді одного року позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на п’ять років. Мінімальний строк у межах санкції ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України. Суд врахував і щире каяття, і відшкодування шкоди, і наявність на утриманні дитини з інвалідністю. Проте застосувати ст. 69 КК чи звільнити від відбування покарання – відмовився.
Чесно кажучи, логіка зрозуміла: всі пом’якшувальні обставини вже «відпрацювали» – вони дали змогу призначити мінімальне покарання в межах санкції.
Апеляційний суд подивився на справу інакше. Він застосував статтю 69 Кримінального кодексу України і призначив основне покарання у виді штрафу – 85 000 гривень з позбавленням права керування на п’ять років. Тобто замість реального ув’язнення – найм’якший вид покарання, навіть не передбачений санкцією статті.
Що вказав апеляційний суд? Обопільна вина учасників ДТП, необережність, каяття, відшкодування шкоди, позитивні характеристики, думка потерпілої сторони, яка просила не позбавляти волі, та наявність на утриманні важкохворої дитини.
Звучить переконливо, правда? Але Верховний Суд із таким підходом не погодився.
Чому ст. 69 КК – це не «рятівне коло» для кожного
Ключова вимога статті 69 Кримінального кодексу України: обставини, що пом’якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину. Не просто бути переліченими в рішенні, а реально впливати на оцінку суспільної небезпеки діяння.
Верховний Суд нагадав: за своєю правовою природою такі обставини мають бути співмірними з тими, що зумовили виокремлення привілейованих складів злочинів. Ідеться про стан сильного душевного хвилювання, перевищення меж необхідної оборони тощо. Щире каяття, відшкодування шкоди і позитивні характеристики – це чудово, але вони не змінюють характеру самого діяння в момент його вчинення.
Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що порушення ПДР водієм «Mercedes» були самостійними, не вимушеними і не зумовленими діями іншого учасника руху. Він не мав пріоритету, міг уникнути зіткнення, але поїхав на червоний. Обопільна вина тут не спрацьовує як фактор істотного зниження тяжкості.
Системний порушник, якому штрафи не допомагають
І ось тут найцікавіше. У матеріалах справи містилася інформація, яку апеляційний суд фактично проігнорував. Засуджений мав за плечима сім епізодів притягнення до адміністративної відповідальності за керування у стані сп’яніння та без посвідчення водія. Загальна сума несплачених штрафів – понад півтора мільйона гривень. Двадцять п’ять відкритих виконавчих проваджень.
Коли людині всьоме призначають штраф за аналогічні порушення – чи можна говорити, що цей вид покарання здатен її виправити? Верховний Суд відповів однозначно: ні.
І тут важливий момент: навіть після ДТП, у якому постраждала дитина, водій продовжував вчиняти нові адміністративні правопорушення. Така поведінка красномовно характеризує ставлення особи до закону.
Думка потерпілої: врахувати, але не обожнювати
Окремо Верховний Суд нагадав позицію, яку вже висловлювала Велика Палата: думка потерпілої сторони у справах публічного обвинувачення не є обов’язковою для суду. Вона враховується в сукупності з іншими обставинами, але не має над ними пріоритету.
Це не означає, що позицію потерпілого ігнорують. Просто суд не зв’язаний нею, коли вирішує, яке покарання буде справедливим з погляду публічного інтересу.
К слову, це важливе нагадування: безпека дорожнього руху – це не приватна справа двох водіїв, які домовилися між собою. Це сфера, де держава має власний, публічний інтерес.
Що врахував Верховний Суд, ухвалюючи рішення
Касаційний суд визнав, що апеляція неправильно застосувала закон України про кримінальну відповідальність. Усі ті обставини, які апеляційний суд поклав в основу застосування ст. 69 КК, насправді були підставою для призначення мінімального покарання в межах санкції – що місцевий суд і зробив.
Жодна з них – ні окремо, ні в сукупності – не тягнула на «істотне зниження ступеня тяжкості». Особливо з огляду на системний характер протиправної поведінки засудженого.
Справу направлено на новий апеляційний розгляд. І хоча формально остаточне рішення ще не ухвалене, правова позиція Верховного Суду вже сформована: стаття 69 КК – це винятковий інструмент, а не стандартна опція для пом’якшення вироку. Коли за плечима у підсудного – шлейф несплачених штрафів і системне ігнорування правил дорожнього руху, призначення ще одного штрафу навряд чи відповідатиме меті покарання.
