Уявіть: велике підприємство винне кредиторам понад 1,3 мільярда гривень. Замість того щоб оголосити банкрутство, воно пропонує план – дайте нам два роки відстрочки, і ми все повернемо. Кредитори голосують, більшість – «за». Суд затверджує. Здавалося б, усе законно. Але Верховний Суд у справі №904/5450/25 побачив те, чого не помітили попередні інстанції, і рішення скасував. Давайте розберімося, що саме пішло не так.
Ця історія почалася влітку 2025 року, коли Приватне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний завод» вирішило ініціювати процедуру превентивної реструктуризації. Якщо просто – це спосіб для бізнесу, який ще не став безнадійним банкрутом, домовитися з кредиторами про відстрочку боргів і спокійно виправити фінансове становище. Інструмент новий, він з’явився в Кодексі України з процедур банкрутства з 1 січня 2025 року завдяки імплементації європейської Директиви 2019/1023.
Завод мав борги перед 92 контрагентами – загалом близько 1,31 млрд грн. План превентивної реструктуризації пропонував просту річ: відстрочити виплати на два роки, а потім за один місяць усе погасити. На зборах кредиторів 16 січня 2026 року «за» проголосували власники 60,45% голосів незабезпечених кредиторів. Четверо кредиторів були присутні, і лише один – ТОВ «ГІР-ІНТЕРНЕШНЛ» – сказав «проти». Його 4,70% голосів нічого не вирішували.
Господарський суд Дніпропетровської області план затвердив. Апеляція залишила рішення без змін. Але коли справа дійшла до Верховного Суду, з’ясувалися деталі, які змінили все.
Паралельні світи: коли один завод рятують двічі одночасно
Найцікавіше спливло, коли судді Касаційного господарського суду придивилися до хронології подій. Виявилося, що на момент відкриття процедури превентивної реструктуризації у жовтні 2025 року завод уже перебував в іншій процедурі – досудовій санації. Вона тягнулася аж із 2020 року у справі №904/3325/20.
І ось тут стається майже детективний поворот. 27 січня 2026 року суд першої інстанції ухвалює два рішення: спочатку закриває процедуру досудової санації за заявою самого боржника (бо план санації виконати не вдалося), а потім – того самого дня – затверджує план превентивної реструктуризації. Боржник буквально «перестрибнув» з однієї рятівної процедури в іншу за один день.
Верховний Суд назвав це «миттєвим транзитом» і поставив логічне запитання: а чи не є це спробою обійти законодавчу заборону?
Про що мовчить закон, але кричить здоровий глузд
Річ у тім, що пункт 7 частини 2 статті 33-5 Кодексу України з процедур банкрутства прямо забороняє відкривати процедуру превентивної реструктуризації, якщо протягом останнього календарного року до подання заяви щодо боржника вже здійснювалася така сама процедура. Формально в цьому випадку попередня процедура називалася «досудова санація», а не «превентивна реструктуризація». Нижчі суди на цьому й зупинилися – мовляв, назви різні, отже, порушень немає.
Верховний Суд із таким підходом не погодився. Він вказав: превентивна реструктуризація з 2025 року офіційно замінила собою інститут досудової санації. Обидві процедури мають одну мету – врятувати бізнес до банкрутства. Обидві дають боржнику мораторій на виплати. І обидві створюють однакові наслідки для кредиторів.
Тож буквальне порівняння назв без аналізу суті – це шлях до зловживань. Завод перебував під судовим захистом від стягнення боргів із 2020 року – понад п’ять років безперервного мораторію. Спочатку санація, потім зміни до плану санації у 2022 році, а коли стало зрозуміло, що і це не працює – превентивна реструктуризація.
Обов’язок суду: не просто штампувати рішення
Колегія суддів Верховного Суду наголосила на ще одному принциповому моменті. Нижчі суди відмовилися розглядати заперечення кредитора ТОВ «ГІР-ІНТЕРНЕШНЛ» по суті, пославшись на те, що той не подав окремої обґрунтованої заяви за сім днів до заключного засідання. Мовляв, строк минув – до побачення.
Але Верховний Суд звернув увагу на пункт 6 частини 1 статті 33-22 КУзПБ. Ця норма зобов’язує суд відмовити у затвердженні плану превентивної реструктуризації, якщо боржник надав у ньому недостовірну інформацію. І жодних строків для цієї перевірки закон не встановлює. Суд має зробити це за власною ініціативою – незалежно від того, чи поскаржився хтось вчасно.
Кредитор стверджував, що завод у плані некоректно описав свій фінансовий стан – подав ситуацію як «загрозу неплатоспроможності», хоча насправді неплатоспроможність уже настала. Якщо це так, то превентивна реструктуризація – інструмент раннього реагування – застосована не за призначенням.
Чим усе закінчилося і що це означає для бізнесу
Верховний Суд ухвалив: касаційну скаргу ТОВ «ГІР-ІНТЕРНЕШНЛ» задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2026 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15 квітня 2026 року скасовано. Справу №904/5450/25 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Із цієї постанови варто винести кілька важливих сигналів. По-перше, суди більше не можуть обмежуватися формальною перевіркою планів превентивної реструктуризації. Процедура – не спосіб «пересидіти» борги під мораторієм. По-друге, якщо підприємство роками кочує з однієї процедури захисту в іншу, це має викликати питання про добросовісність. І по-третє, кредитор, який голосував «проти», не повинен залишатися беззахисним лише через те, що пропустив семиденний строк, коли є ознаки недостовірності поданої боржником інформації.
Колегія суддів під головуванням С.В. Жукова фактично сформувала стандарт: судовий контроль у справах про неспроможність має бути проактивним, а не церемоніальним. Відтепер господарським судам доведеться зазирати глибше у зміст планів реструктуризації – адже за кожним таким планом стоять реальні кредитори, чиї гроші не повинні ставати заручниками нескінченних судових відстрочок.
