Умисне вбивство чи необережність – питання, яке стало ключовим у справі № 756/4936/22, що дійшла до Верховного Суду. Чоловік узяв до рук перероблений пістолет, навів його на знайому і натиснув на спусковий гачок. Жінка загинула на місці. Районний суд визнав це нещасним випадком. Апеляційний – умисним убивством. Хто мав рацію?
Давайте розберемо цю історію без юридичного туману, щоб зрозуміти, як українське правосуддя відрізняє злочинну недбалість від свідомого позбавлення людини життя.
Що сталося того вечора
6 лютого 2022 року, близько 20:00, ОСОБА_6 перебував у квартирі разом зі знайомою – ОСОБА_8. Чоловік був напідпитку. У руках він тримав самозарядний пістолет «Ekol P.29 CLASSIC», який раніше належав його батькові.
Пістолет цей, до речі, був не просто сигнальним. Його переробили саморобним способом у бойову вогнепальну зброю: видалили захисний елемент із каналу ствола та заглушили газовідвідний отвір. Три патрони в магазині – і зброя готова стріляти на ураження.
Чоловік підійшов до жінки на відстань приблизно півтора метра, направив ствол їй у голову і здійснив постріл. Куля влучила в голову. Від отриманого поранення ОСОБА_8 померла.
Сам засуджений стверджував: постріл стався випадково, коли він просто крутив пістолет у руці й роздивлявся його. Жодного умислу на вбивство, мовляв, не було.
Що вирішив районний суд і чому це здивувало
Оболонський районний суд міста Києва погодився з версією захисту. Вироком від 12 травня 2025 року дії ОСОБА_6 перекваліфікували з ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство) на ч. 1 ст. 119 КК (вбивство через необережність).
Логіка суду першої інстанції була такою: слідство не довело, що чоловік навмисно натиснув на спусковий гачок. А раз немає доказів навмисності – значить, маємо справу зі злочинною недбалостю. Чотири роки позбавлення волі – і крапка.
Проте прокурор і представник потерпілої з таким м’яким вироком не погодилися. Вони подали апеляційні скарги, наполягаючи: те, що сталося, – це умисне вбивство, хай навіть і з непрямим умислом.
Чому апеляційний суд сказав «ні» версії про необережність
Київський апеляційний суд 12 січня 2026 року скасував вирок районного суду й ухвалив новий. ОСОБА_6 засудили вже за ч. 1 ст. 115 КК – до 7 років позбавлення волі.
Ключовий аргумент апеляції: місцевий суд просто не обґрунтував, чому він вважає дії чоловіка необережними. Адже той усвідомлено взяв до рук заряджений пістолет, наблизився до людини, направив ствол у голову й вистрілив.
Суд апеляційної інстанції повторно допитав засудженого, дослідив відеозаписи з боді-камер поліцейських і висновки балістичних експертиз. І ось тут спливла важлива деталь.
Експертиза № СЕ-19/111-24/37777-БЛ від 26 вересня 2024 року встановила: цей пістолет не може вистрілити сам по собі. Постріл без натискання пальцем на спусковий гачок – неможливий. Тобто версія про те, що зброя «випадково бахнула», коли чоловік її крутив у руках, розбивається об висновок експертів.
І ще один момент. Експерт ОСОБА_20 у суді першої інстанції пояснив: конструктивні зміни пістолета були помітні візуально. Заглушок не було – будь-хто міг зрозуміти, що це вогнепальна зброя. Тому твердження засудженого про те, що він не знав про бойові властивості пістолета, суд визнав непереконливим.
Що сказав Верховний Суд
11 червня 2026 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду поставила крапку в цій справі.
Касаційні скарги засудженого та його захисника залишили без задоволення. Суд детально пояснив, як саме потрібно розмежовувати умисне вбивство і вбивство через необережність.
У чому різниця між умислом і необережністю
Кримінальний кодекс України чітко розділяє ці поняття. Непрямий умисел (ч. 2 ст. 24 КК) – це коли людина усвідомлює небезпеку своїх дій, передбачає можливі наслідки, не бажає їх, але свідомо припускає. Необережність (ст. 25 КК) – це коли особа взагалі не передбачала наслідків, хоча могла й повинна була, або легковажно розраховувала на їх відвернення.
Ключова різниця – у психічному ставленні до результату. Небажання смерті ще не означає необережності. Можна не хотіти вбивати, але свідомо допустити такий результат своїми діями – і це вже непрямий умисел.
Як визначають форму вини на практиці
Верховний Суд нагадав: ознаки суб’єктивної сторони злочину встановлюють за сукупністю обставин. Суд має враховувати спосіб вчинення злочину, знаряддя, кількість і локалізацію поранень, поведінку винного до і після події, стосунки з потерпілим.
У цій справі мало значення все разом: заряджена вогнепальна зброя, відстань півтора метра, постріл у голову, відсутність доказів того, що засуджений втратив контроль над своїми діями.
Окремо Верховний Суд звернув увагу: матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що чоловік діяв поза власною волею, не усвідомлював змісту своїх дій чи не міг передбачити наслідків.
Чому не спрацював аргумент про виклик швидкої
Цікавий момент, про який часто забувають. Засуджений та його захисник наголошували: одразу після пострілу чоловік викликав поліцію та швидку, намагався надати першу допомогу. Хіба так поводиться вбивця?
Верховний Суд відповів чітко: подальша поведінка, виклик медиків, потенційна можливість врятувати життя – усе це не впливає на кваліфікацію дій. Якщо в момент пострілу в голову з близької відстані був умисел на заподіяння смерті, то наступні дії вже нічого не змінюють.
Інакше кажучи, закон цікавить саме те, що відбувалося в голові людини в момент натискання на спусковий гачок, а не через п’ять хвилин потому.
Чому ця справа важлива
Справа № 756/4936/22 – наочний приклад того, як українські суди підходять до найскладнішого питання в кримінальному праві: визначення того, що саме думав і чого хотів обвинувачений.
Верховний Суд фактично нагадав нижчим судам просте правило: якщо людина бере заряджений пістолет, підносить його на півтора метра до голови іншої людини й натискає на спуск – вона не може потім сказати «я не думав, що так станеться». Закон виходить із того, що доросла осудна людина розуміє наслідки таких дій. А якщо розуміє – значить, діє умисно.
Сім років позбавлення волі – остаточне покарання, яке визначив апеляційний суд і з яким погодилася касація. Пістолет як речовий доказ, вочевидь, залишиться в матеріалах справи. А правова позиція Верховного Суду – у практиці українських судів, які відтепер мають чіткіший орієнтир для розмежування статей 115 та 119 Кримінального кодексу України.
