Чи можна притягнути підприємця до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК лише за те, що він відкрив новий банківський рахунок після арешту старих? Саме це питання стало ключовим у справі № 344/4525/20, яку 18 червня 2026 року розглянув Верховний Суд. І відповідь на нього виявилася зовсім не такою очевидною, як може здатися на перший погляд.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали підприємця винним в умисному невиконанні судового рішення. Але касація подивилася на ситуацію інакше – і закрила провадження через відсутність складу злочину. Чому так сталося? Давайте розбиратися.
З чого все почалося
У 2017 році Господарський суд Івано-Франківської області стягнув із фізичної особи-підприємця на користь іншого ФОПа близько 99 тисяч гривень. Йшлося про борг за договором оренди. Рішення набрало законної сили, суд видав наказ № 615, і державний виконавець відкрив виконавче провадження.
Виконавець наклав арешт на грошові кошти боржника в АТ «Райффайзен Банк Аваль» та на всіх інших відкритих рахунках. Копію постанови про відкриття провадження направили за місцем реєстрації підприємця. Стандартна, здавалося б, процедура.
Але далі сталося те, що згодом лягло в основу обвинувачення. Боржник пішов до іншого банку – ПАТ АБ «Укргазбанк» – відкрив там новий рахунок і за півтора місяця провернув через нього операції на суму понад 375 тисяч гривень. Гроші надходили, гроші витрачалися – ось тільки борг перед стягувачем так і залишився несплаченим.
Саме ці дії стали підставою для відкриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України. Орган досудового розслідування кваліфікував їх як умисне невиконання судового рішення.
Що вирішили місцевий та апеляційний суди
Івано-Франківський міський суд у квітні 2025 року визнав підприємця винним. Йому призначили штраф – 17 000 гривень. Але тут же звільнили від покарання через закінчення строків давності. Апеляційний суд у грудні того ж року залишив вирок без змін.
Логіка обвинувачення видавалася залізною: боржник достовірно знав про рішення суду, знав про арешт рахунків, але свідомо відкрив новий рахунок і проводив через нього гроші. Мав реальну можливість сплатити борг – не сплатив. Отже, умисне невиконання.
Проте захист пішов в апеляцію, а потім і в касацію. Адвокат наполягав на, здавалося б, суто теоретичному моменті: сама по собі бездіяльність щодо добровільної сплати боргу не є злочином за ст. 382 КК. Потрібен чіткий обов’язок боржника вчинити конкретні дії, й цей обов’язок має випливати безпосередньо з тексту судового рішення. А рішення господарського суду про стягнення коштів адресоване зовсім не боржнику.
«Невиконання» чи «перешкоджання» – от у чому питання
Тут криється найважливіший нюанс, який, чесно кажучи, часто випускають з уваги навіть досвідчені юристи.
Стаття 382 Кримінального кодексу України передбачає дві різні форми злочинної поведінки. Перша – умисне невиконання вироку, рішення, ухвали чи постанови суду. Друга – перешкоджання їх виконанню. І це не гра слів, не технічна дрібниця. Це принципово різні діяння.
У чому ж різниця? Верховний Суд сформулював це гранично чітко ще в постанові від 10 грудня 2019 року (справа № 701/340/17). Коли господарський суд ухвалює рішення про стягнення грошової суми, його виконання покладається на державну виконавчу службу. Боржник – не адресат такого припису. Суд не каже: «ви зобов’язані сплатити». Суд каже: «стягнути з вас». Відчуваєте різницю?
Резолютивна частина рішення Господарського суду Івано-Франківської області звучала саме так: стягнути з ФОП на користь іншого ФОП певну суму. Кому адресований цей припис? Органам виконавчої служби. Саме вони, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», мають забезпечити примусове виконання.
А що ж тоді робить боржник, коли відкриває новий рахунок в обхід арешту? Він не ухиляється від виконання адресованого йому обов’язку – бо такого обов’язку в тексті рішення просто немає. Натомість він створює перепони для роботи виконавця. І це вже інша форма злочину – перешкоджання виконанню судового рішення.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду прямо послалася на цю усталену практику. Зокрема, на постанови від 12 лютого 2020 року (справа № 659/1012/18), від 26 березня 2025 року (справа № 746/448/21) та від 30 березня 2026 року (справа № 177/973/21). У всіх цих рішеннях суд касаційної інстанції послідовно проводив ту саму лінію: відкриття нових рахунків після арешту старих – це перешкоджання, а не невиконання.
Чому справу довелося закрити
І ось тут ми підходимо до моменту, який перетворює теоретичну дискусію на цілком практичний результат.
Підприємцю висунули обвинувачення саме в «невиконанні». Не в «перешкоджанні». Змінити формулювання обвинувачення міг прокурор – він має таке право відповідно до статей 338, 339 Кримінального процесуального кодексу України. Але не захотів. Хоча судовий розгляд у цій справі проводився двічі – після того, як апеляція у грудні 2023 року скасувала перший вирок.
Що міг зробити суд? За ст. 337 КПК він може змінити правову кваліфікацію, але тільки в бік покращення становища обвинуваченого. А перехід від «невиконання» до «перешкоджання» – це не пом’якшення. Це інша форма того самого злочину, передбаченого тією ж ч. 1 ст. 382 КК. Становище особи від такої заміни не покращується.
От і вийшла патова ситуація. У діях підприємця, як їх сформулювало обвинувачення, немає складу злочину. А перекваліфікувати їх суд не може. Єдиний законний вихід – закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК через відсутність складу кримінального правопорушення.
Верховний Суд саме так і вчинив: скасував вирок міського суду та ухвалу апеляції, а провадження закрив. Касаційну скаргу захисника задовольнили частково – адже інші його доводи (про подвійне переслідування, про недопустимість доказів) Суд відхилив, але на кінцевий результат це вже не вплинуло.
Урок на майбутнє
Коли йдеться про ст. 382 КК, не можна механічно ставити знак рівності між будь-якою несплатою боргу та умисним невиконанням судового рішення. Якщо рішення суду адресоване виконавчій службі – а саме так побудовані всі рішення про стягнення коштів, – обов’язок боржника виконати його «власноруч» просто не випливає з тексту такого рішення.
Боржник, звісно, може добровільно сплатити борг. Але його відмова це зробити сама по собі не утворює складу злочину за ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України.
Зовсім інша річ – коли боржник активно створює перешкоди для виконавця: відкриває нові рахунки в обхід арешту, приховує майно, подає недостовірні декларації. Це вже кримінально карана поведінка. Але й кваліфікувати її треба правильно – як перешкоджання. Інакше, як показала справа № 344/4525/20, навіть за очевидних ознак протиправної поведінки обвинувачення розсиплеться через помилку на етапі формулювання.
