Уявіть: ви стали учасником ДТП, отримали травми, а винний водій місяцями уникає судових засідань, прикриваючись лікарняними та зміною адвокатів. Чекати справедливості роками – перспектива не з приємних. Давайте розберемо цю історію детально, бо вона багато що пояснює про те, як працює кримінальний процес, коли одна зі сторін відверто грає на час.
Що сталося на дорозі
12 лютого 2023 року в Одесі водій автомобіля Santa Fe виконував маневр повороту ліворуч на перехресті вулиць Варненської та Героїв Крут. У зустрічному напрямку рухався Hyundai Sonata, в якому перебували водій та його пасажири – жінка з дитиною.
Водій Santa Fe не переконався в безпечності маневру, виїхав на зустрічну смугу й допустив зіткнення. Він порушив одразу кілька пунктів Правил дорожнього руху: пункт 1.5, підпункт «б» пункту 2.3, пункти 10.1 та 16.6. У результаті постраждала малолітня дівчинка – черепно-мозкова травма, перелом кісток черепа, гематоми. Експерти кваліфікували ушкодження як тілесні середнього ступеня тяжкості.
Київський районний суд міста Одеси 30 січня 2025 року визнав водія винним за частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України. Вирок – 3 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Плюс значні суми моральної та матеріальної шкоди на користь потерпілих – загалом понад 370 тисяч гривень.
Апеляційний марафон
Ось тут і починається найцікавіше. Захисник подав апеляційну скаргу, і суд мав її розглянути. Але засідання відкладали раз за разом. Давайте просто порахуємо:
– 28 травня 2025 року – не з’явилися обвинувачений та його захисник.
– 27 серпня – суддя на лікарняному.
– 13 листопада – захисник захворів.
– 20 листопада – обвинувачений знову хворіє.
– 11 грудня – адвокат розриває договір через «непорозуміння у лінії захисту». Обвинувачений просить час на пошук нового захисника.
– 17 грудня – новий захисник знайомиться з матеріалами.
– 22 грудня – захисник знову хворіє, подає клопотання про відкладення.
– 21 січня 2026 року – захисник зайнятий в іншому суді.
– 28 січня – нове клопотання: обвинувачений на стаціонарному лікуванні.
Дев’ять судових засідань за вісім місяців. І жодного разу сторона захисту не надала документів, які б підтверджували поважність причин неявки. Жодної медичної довідки, жодного підтвердження від лікаря. Колеги-юристи, які брали участь у процесі, прямо заявляли про зловживання – прокурор, представники потерпілих і цивільного позивача були одностайні.
28 січня 2026 року Одеський апеляційний суд відмовив у задоволенні чергового клопотання про відкладення і розглянув справу за відсутності обвинуваченого та його захисника. Рішення суду першої інстанції залишили майже без змін.
Розгляд справи без обвинуваченого: що каже Верховний Суд
Захисник подав касаційну скаргу. Головний аргумент – апеляційний суд порушив загальні засади кримінального провадження, адже розгляд справи без обвинуваченого та його адвоката є грубим порушенням процесуальних прав.
Верховний Суд із такою позицією категорично не погодився.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду наголосила на кількох принципових моментах. Кримінальний процесуальний кодекс України у статті 28 вимагає, щоб усі процесуальні дії виконувалися в розумні строки. А стаття 2 КПК покладає на суд обов’язок забезпечити швидкий, повний та неупереджений розгляд.
Крім того, стаття 405 Кримінального процесуального кодексу України прямо передбачає: неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду, якщо вони були належним чином повідомлені й не повідомили про поважні причини неявки. Саме це і сталося – сторона захисту знала про дату, але не надала доказів стаціонарного лікування.
Тут важливий момент. Відповідно до статті 401 КПК, обов’язкова участь обвинуваченого в апеляції потрібна лише тоді, коли в скарзі порушується питання про погіршення його становища. У цій справі таких вимог не було.
Суд також наголосив на принципі добросовісності – учасники процесу зобов’язані сумлінно користуватися своїми правами, а не перетворювати їх на інструмент саботажу. Хоча КПК не містить прямої заборони зловживання процесуальними правами, це загальноправовий принцип, що поширюється на всі галузі права. І Верховний Суд неодноразово підтверджував це у своїх рішеннях – наприклад, у постановах від 14 квітня 2026 року у справі № 761/16716/22 та від 15 квітня 2026 року у справі № 344/12363/24.
Колегія суддів прямо вказала на мотив такої поведінки: наближався строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений статтею 49 Кримінального кодексу України. Простіше кажучи, сторона захисту цілеспрямовано намагалася дочекатися моменту, коли провадження доведеться закрити через сплив строків.
Що ще намагався оскаржити захисник
У касаційній скарзі також ішлося про відсутність у матеріалах справи постанов слідчого про призначення експертиз. Захисник стверджував, що медичні документи, на підставі яких експерт робив висновки про тяжкість ушкоджень дитини, були отримані в позапроцесуальний спосіб.
Верховний Суд перевірив ці доводи. Постанови про призначення експертиз у матеріалах справи є – усі шість експертних висновків містять посилання на конкретні постанови слідчого. А медична документація цілком законно може бути надана експерту безпосередньо потерпілою стороною. Тимчасовий доступ через слідчого суддю потрібен лише тоді, коли потерпілий не погоджується добровільно передати документи.
До речі, показовий момент: під час судового розгляду в першій інстанції сторона захисту жодного разу не заявляла клопотань про визнання цих доказів недопустимими. Чому раптом на стадії касації з’явилися претензії, яких не було раніше – питання риторичне.
Чому ця історія повчальна
Чесно кажучи, поведінка окремих учасників цієї справи викликає більше запитань, ніж відповідей. Дев’ять відкладених засідань, зміна адвоката, хвороби без довідок, відпустка, паралельні процеси в інших судах… Верховний Суд оцінив це однозначно: такі дії не мають нічого спільного з добросовісним захистом.
Право на захист – це не право на саботаж правосуддя. І коли сторона свідомо створює перешкоди для розгляду, суд має повноваження ухвалити рішення без неї. Особливо гостро це питання стоїть там, де є потерпілі – люди, які чекають справедливості та відшкодування. У підсумку касаційну скаргу залишили без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
