Чи завжди удар ножем у шию означає умисел на вбивство? Це питання стало каменем спотикання у справі № 501/1388/22, яку нещодавно розглядав Верховний Суд. Захисник засудженого наполягав: його підзахисний не хотів убивати, а отже кваліфікація за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України є помилковою. Судді ж побачили ситуацію інакше. Давайте розберемося, де проходить межа між умисним вбивством і тяжкими тілесними ушкодженнями, що спричинили смерть.
Що сталося: фабула справи
Події розгорнулися 11 грудня 2019 року близько четвертої ранку на ринку «Дельфін» у Чорноморську. ОСОБА_7, перебуваючи біля будинку № 16 по проспекту Миру, посварився з ОСОБА_9. У розпалі словесного конфлікту він дістав предмет, схожий на ніж, і завдав потерпілому один удар – у шию, зліва.
Удар виявився фатальним. Легким рухом «на отмаш», як пізніше опише свідок, обвинувачений повністю пересік зовнішню яремну вену. Потерпілий спробував піти, однак знепритомнів біля магазину «Фокстрот», впав і отримав додаткову черепно-мозкову травму. Через дев’ять днів у реанімації він помер.
Іллічівський міський суд Одеської області у вересні 2024 року засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК до 10 років позбавлення волі. Одеський апеляційний суд у грудні 2025 року вирок залишив без змін. Після цього захисник подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
У чому суть суперечки про умисел на вбивство
Ключовий аргумент сторони захисту зводився ось до чого. Так, ОСОБА_7 вдарив ножем. Але чи дійсно він бажав смерті? Захисник наголошував: поріз яремної вени сам по собі – це тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя, але не обов’язково смертельне. Смерть, мовляв, настала не миттєво, а на дев’ятий день. До того ж ускладнилася пневмонією, яка й стала безпосередньою причиною.
Іншими словами, захист пропонував перекваліфікувати дії на ст. 121 Кримінального кодексу України – умисне тяжке тілесне ушкодження. А от яку частину обрати – першу (якщо смерть не перебуває у прямому причинному зв’язку з порізом) чи другу (якщо такий зв’язок є) – це вже залежало б від висновків нової експертизи, про призначення якої клопотав захисник.
Як суди визначають умисел на вбивство
Кримінальний кодекс України вимагає для кваліфікації за ст. 115 довести не просто факт насильницької смерті, а саме умисел на позбавлення життя. І тут постає практична проблема: обвинувачений рідко зізнається, що хотів убити. Захисники це чудово знають і будують лінію захисту саме на відсутності такого умислу.
Тож як суди його встановлюють? Через сукупність непрямих ознак. У постанові від 03 червня 2026 року у справі № 501/1388/22 Верховний Суд чітко окреслив ці критерії. До уваги беруться:
– спосіб і знаряддя злочину (ніж – предмет, здатний спричинити смерть);
– локалізація поранення (шия – життєво важлива зона);
– сила удару та його спрямованість;
– поведінка винного до і після вчинення діяння.
Саме останній пункт відіграв вирішальну роль. Суд зазначив: засуджений після удару не викликав швидку, не повідомив поліцію, не спробував допомогти потерпілому. Натомість – покинув місце злочину. Така поведінка, на переконання суддів, свідчить про свідоме ставлення до можливої смерті потерпілого.
Чому суд не призначив повторну експертизу
Окремий пласт касаційної скарги стосувався відмови у проведенні комплексної судово-медичної експертизи. Захист вважав, що висновки вже проведених експертиз містять суперечності: смерть настала від поєднання кількох травм, а не лише від порізу вени.
Верховний Суд із цим не погодився. Він звернув увагу, що у справі вже було проведено кілька експертиз: основна СМЕ № 3/355-2019, дві додаткові (№ 65/355-2019 та № 2/355-2019), а також допитано експерта в судовому засіданні. Усі вони підтверджували прямий причинний зв’язок між різаною раною шиї та смертю. Пневмонія була ускладненням, а не самостійною причиною – вона розвинулася саме через посттравматичний стан.
До того ж, як нагадав Суд, призначення повторної експертизи є дискреційним повноваженням, а не обов’язком. І якщо суд не бачить для цього підстав, передбачених ст. 332 Кримінального процесуального кодексу України, він має право відмовити.
Що з показаннями єдиного свідка
Захисник також посилався на суперечливість показань очевидця – охоронця ринку. Мовляв, уся справа тримається на словах однієї людини, яка до того ж плуталася у свідченнях.
Верховний Суд перевірив цей довід і відкинув його. Свідок давав показання у порядку ст. 225 КПК (допит під час досудового розслідування, зафіксований судом). Його розповідь була послідовною і підтверджувалася іншими доказами: протоколом впізнання, слідчим експериментом, генетичною експертизою крові на килимі з помешкання обвинуваченого. Суд підкреслив: оцінка доказів – компетенція суду першої інстанції, який бачив свідка безпосередньо.
Головний урок цієї справи
Умисел на вбивство не обов’язково має бути заздалегідь обдуманим і висловленим. Суд може зробити висновок про його наявність з аналізу всієї сукупності обставин: куди били, чим, із якою силою і що робив винний одразу після цього. Один удар ножем у шию в поєднанні з подальшою байдужістю до долі пораненого – цього виявилося достатньо для 10 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила ухвалу апеляції без змін, а скаргу захисника – без задоволення.
