Уявіть: ви заходите в банківський застосунок, а рахунок заблоковано. Грошей – мінус 37 тисяч. Жодних попереджень, жодних листів. Саме так у червні 2026 року дізнався про штраф у 17 000 гривень позивач, чию справу розглянув Смілянський міськрайонний суд Черкаської області. Постанова №914 від 23 квітня 2026 року, якою чоловіка притягнули до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, стала для нього повною несподіванкою. Давайте розберемо, чому суд визнав це стягнення незаконним і як це рішення може допомогти іншим.
Що сталося насправді
За версією територіального центру комплектування, чоловік не з’явився за повісткою №6104497 о 9:00 19 січня 2026 року для уточнення даних. Повістку нібито надіслали рекомендованим листом 21 грудня 2025 року, а 29 грудня вона повернулася до ТЦК із відміткою Укрпошти про відсутність особи за місцем проживання. На підставі цього керівник ТЦК виніс постанову про штраф – 17 000 гривень за порушення законодавства про мобілізаційну підготовку в особливий період.
Але є нюанс. У самій же постанові зазначено: «ОСОБА_1 не визнав факт неявки за повісткою та пояснив, що повістку не отримував». Тобто чоловік із самого початку заперечував, що його взагалі повідомляли про виклик.
Коли 9 червня 2026 року він випадково дізнався про штраф через портал «Дія», а потім побачив заблокований банківський рахунок – звернувся до адвоката й подав позов до суду. Це і є процедура оскарження постанови ТЦК, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Про що мовчав ТЦК
Суд звернув увагу на кілька критичних моментів, які й вирішили долю справи.
По-перше, відповідач – територіальний центр комплектування – взагалі не подав відзиву на позов. Жодного документа, жодного доказу, жодного пояснення. Хоча за законом саме на суб’єкта владних повноважень покладається обов’язок довести правомірність свого рішення.
По-друге, у матеріалах справи не виявилося доказів, що позивач був присутній під час винесення постанови 23 квітня 2026 року. Хоча в тексті постанови є фраза про його пояснення, сам чоловік категорично заперечує свою присутність у ТЦК того дня. І відповідач це ніяк не спростував.
По-третє – і це найголовніше – суд не знайшов у справі доказів належного оповіщення.
Що означає «належне оповіщення»
Тут важливий момент. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року, чітко описує процедуру. Повістка надсилається рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення – на адресу місця проживання.
Днем належного оповіщення вважається або день отримання листа особою, або день, коли поштовий оператор зафіксував відмову отримати відправлення, або день фіксації відсутності особи за адресою задекларованого чи зареєстрованого місця проживання.
У нашій справі – жодного підтвердження, що повістку №6104497 взагалі направили за правильною адресою позивача. Немає ні опису вкладення, ні повідомлення про вручення, ні самого конверта з відміткою Укрпошти. Лише слова в тексті постанови. А слів для суду недостатньо.
Чому суд став на бік позивача
Суддя керувалася не лише українським законодавством, а й практикою Європейського суду з прав людини. Рішення ЄСПЛ у справах «Надточій проти України», «Мала проти України», «Гурепка проти України №2» наголошують: кожна сторона повинна мати розумну можливість захищати свою позицію в умовах, які не ставлять її у гірше становище порівняно з опонентом.
У справі «Кадубец проти Словаччини» ЄСПЛ прямо зазначив, що адміністративне провадження за своєю суттю може бути прирівняне до кримінального обвинувачення. А це означає дію презумпції невинуватості: сумніви тлумачаться на користь особи.
Суд підкреслив: оскаржувана постанова сама по собі не є доказом правопорушення. Вона – лише рішення, якому має передувати фіксація порушення. Не можна вважати людину винною лише тому, що хтось написав про це в документі.
Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 та у постанові від 8 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а підтвердив цю позицію: описання правопорушення в постанові не може бути єдиним і достатнім доказом вини.
Що вирішив суд
3 серпня 2026 року Смілянський міськрайонний суд повністю задовольнив позов. Постанову №914 від 23 квітня 2026 року про штраф у 17 000 гривень скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито через відсутність складу правопорушення.
Крім того, на користь позивача стягнуто 1 664 гривні судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Це важлива деталь: успішне оскарження постанови ТЦК дозволяє повернути витрати на судовий збір. У 2026 році ставка для таких позовів становить 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб – тобто 665,60 грн, плюс окремо за заяву про забезпечення позову.
Ця справа нагадує: навіть якщо ви дізналися про штраф із запізненням, навіть якщо рахунок уже заблоковано, а гроші списано – шанс на справедливість є. Але для цього потрібно діяти. І бажано – з адвокатом, який знає, як правильно будувати оскарження постанови ТЦК у суді.
Головний урок із цього рішення простий: без доказів належного оповіщення жоден штраф за неявку не встоїть. І тягар доведення тут лежить не на вас, а на тому, хто виписав постанову.
