Мобілізований працівник не повинен втрачати роботу лише через те, що строк його трудового договору закінчився під час військової служби. Саме таку гарантію пропонує законопроєкт №15559, який хочуть закріпити в Кодексі законів про працю України. Його мета – прибрати одну з найбільш несправедливих ситуацій, з якою стикаються люди, які до мобілізації працювали за строковими договорами.
Уявіть собі типову історію. Ви влаштувалися на роботу за контрактом на один рік – наприклад, продавцем у великий магазин. Через сім місяців вас призвали до війська. Ви служите, а строк договору тим часом добігає кінця. І хоча за загальним правилом за мобілізованим працівником зберігають місце роботи та посаду, на практиці зі строковими договорами виникають суперечності. Формально роботодавець може сказати: «Термін дії угоди сплив, тому ми маємо право вас звільнити». І це стає додатковим стресом для людини, яка захищає країну.
Саме цю неоднозначність і прагнуть усунути автори законопроєкту. Вони пропонують одразу дві точкові зміни до Кодексу законів про працю, які стосуються мобілізованого працівника і строкового договору.
Спочатку давайте швидко нагадаємо, які гарантії діють зараз. Частина третя статті 119 КЗпП каже: за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зберігаються місце роботи та посада. Це означає, що сама по собі мобілізація не є підставою для звільнення. Роботодавець не може розірвати трудові відносини лише через те, що людина пішла служити. Місце за нею закріплюється до кінця особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби. Тут, на перший погляд, усе логічно.
Але проблема з’являється там, де договір уклали на певний строк. Наприклад, людину взяли на сезонну роботу, на час виконання конкретного проєкту або просто на рік. Коли цей строк спливає під час служби, виникає запитання: чи діє гарантія збереження місця роботи, якщо сам договір юридично припинився? Адже стаття 36 КЗпП серед підстав для припинення трудового договору прямо називає закінчення строку. І на практиці роботодавці іноді трактують це як можливість звільнити мобілізованого працівника.
Законопроєкт №15559 пропонує чітко врегулювати цей момент. Перша зміна стосується тієї самої статті 36. Планується доповнити її спеціальним правилом: якщо строк договору закінчився під час проходження працівником військової служби, припинити його через закінчення строку можна буде не раніше дня завершення особливого періоду або дня фактичного звільнення людини з військової служби. Іншими словами, строк договору ніби «заморожується» на весь час служби. Роботодавець не зможе скористатися формальним спливом терміну, щоб позбутися мобілізованого працівника.
Друга зміна – до статті 119 КЗпП. У ній хочуть прямо зазначити, що гарантія збереження місця роботи та посади поширюється також на строк, на який був укладений трудовий договір. Тобто йдеться не просто про заборону звільнення, а про те, що трудові відносини продовжують діяти в тому самому обсязі, як і до мобілізації. Це важливе уточнення, яке прибирає будь-які різночитання. Бо досі можна було сперечатися: чи поширюється «збереження місця роботи» на сам строк, чи лише на факт зайнятості. Тепер законодавці хочуть сказати однозначно: так, поширюється.
Коли говорять про такі зміни, іноді виникає хибне враження, ніби мобілізованого працівника взагалі не можна звільнити. Але це не так. Запропоновані норми стосуються лише однієї конкретної підстави – закінчення строку трудового договору. Тобто якщо, наприклад, людина написала заяву за власним бажанням або вчинила грубе порушення, яке дозволяє звільнити її і під час служби, ці правила не заблокують інші процедури. Увага прикута саме до автоматичного спливу строку, який у мирний час спрацював би без зайвих питань.
Тут варто зробити паузу й пояснити, чому це взагалі має значення. Кількість працівників, які працюють за строковими договорами, в Україні досить велика. Це не лише сезонні робітники, а й фахівці, яких наймають під конкретні проєкти, тимчасові заміни на час декрету, молоді спеціалісти за контрактом. І серед них чимало тих, кого мобілізували. Уявіть інженера, якого взяли на два роки для будівництва заводу. Через пів року він іде до війська. Якщо роботодавець звільнить його після спливу цих двох років, людина може повернутися додому і побачити, що її посада вже зайнята, а сам він – безробітний. І це при тому, що він не порушував жодних правил, а навпаки – виконував конституційний обов’язок.
Ключова ідея законопроєкту – не допустити, щоб мобілізований працівник опинявся в гіршому становищі через те, що формальний строк його договору сплив саме під час служби. Автори наполягають: захист має бути однаковим і для безстрокових, і для строкових трудових угод. І це цілком логічно, адже суть гарантії – дати людині спокійно виконувати військовий обов’язок, не переймаючись через втрату роботи.
Ще один важливий момент, який часто викликає запитання: що таке «особливий період» і коли він закінчиться. Особливий період – це час, протягом якого в країні діють мобілізаційні заходи, воєнний стан або інші надзвичайні обставини. Наразі він триває, і дата його завершення невідома. Тому для мобілізованого працівника гарантія фактично означає, що його не зможуть звільнити через сплив строку договору аж до моменту, коли він повернеться зі служби.
Якщо законопроєкт ухвалять, роботодавцям доведеться переглянути свої кадрові процедури. Наприклад, не можна буде автоматично видавати наказ про звільнення, коли система нагадала про закінчення строку у мобілізованого працівника. Доведеться чекати офіційного повідомлення про закінчення особливого періоду або про звільнення людини з військової служби. А до того часу – зберігати за ним посаду й навіть нараховувати середній заробіток, як передбачено чинними нормами.
Звісно, на практиці все може бути трохи складніше. Наприклад, якщо людина пішла на військову службу, а строк її договору мав би закінчитися за місяць після мобілізації, то тепер цей місяць розтягнеться на невизначений час. Для бізнесу це може означати потребу тримати в штаті одиницю, яка фактично не працює. Але, з іншого боку, держава свідомо бере на себе такий обов’язок – підтримати тих, хто захищає країну. І ця підтримка має бути безумовною.
Законопроєкт №15559 уже зареєстрований у Верховній Раді, і його обговорення триває. Якщо його підтримають, зміни до КЗпП набудуть чинності з дня опублікування. А це означає, що вже найближчим часом кожен мобілізований працівник зі строковим договором зможе бути впевненим: його робоче місце чекатиме його стільки, скільки потрібно.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
