Уявіть: слідчі проводять оперативну закупку, фіксують збут наркотиків, знаходять цілий склад заборонених речовин під час обшуку – здавалося б, залізобетонна справа. Дев’ять років позбавлення волі з конфіскацією – вирок, який отримала жінка у справі № 712/9254/20. Але потім втрутився Верховний Суд, і від серйозного обвинувачення залишився лише один епізод. А все через одну-єдину процедурну помилку, яку допустили на етапі досудового розслідування.
Що сталося у цій історії
Фабула справи виглядала доволі типово. Жінку звинувачували у кількох епізодах збуту психотропних речовин та зберіганні наркотиків з метою збуту. За версією слідства, у травні 2020 року вона продала амфетамін одному покупцеві, а в червні – іншому. Під час обшуку в неї вдома знайшли ще й канабіс та амфетамін в особливо великих розмірах.
Суд першої інстанції кваліфікував ці дії за трьома частинами статті 307 Кримінального кодексу України – від простого збуту до збуту в особливо великих розмірах. Вирок: 9 років за ґратами з конфіскацією майна. Апеляція залишила рішення без змін.
Здавалося б, усе логічно. Але захист пішов до касації – і саме там розкрилася проблема, яка перекреслила дві третини обвинувачення.
У чому була помилка слідства
08 серпня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) внесли відомості про факт збуту психотропів. Номер провадження – 12019251010004376. У межах цього провадження провели негласні слідчі дії, зокрема контроль за вчиненням злочину у формі оперативної закупки.
Перша оперативна закупка відбулася 27 травня 2020 року – усе за правилами. Але потім, 16 червня, на підставі тієї ж самої постанови провели другу закупку. І от тут криється ключове порушення.
Річ у тім, що друга закупка – це вже окремий епізод злочинної діяльності, самостійне кримінальне правопорушення. Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає: кожен такий епізод має бути зареєстрований в ЄРДР окремо. Проводити негласні слідчі дії щодо нового злочину без внесення відомостей до реєстру не можна.
А що зробили слідчі? Провели повторну оперативну закупку 16 червня, склали протокол, і лише наступного дня – 17 червня – зареєстрували нове провадження за номером 12020251010002573. Тобто спочатку провели слідчу дію, а потім вже оформили її юридичну підставу. Це порушує частину 3 статті 214 КПК, яка прямо забороняє проведення слідчих дій до внесення відомостей до ЄРДР.
Ефект доміно, або доктрина «плодів отруєного дерева»
Далі спрацював принцип, який юристи називають доктриною «плодів отруєного дерева». Якщо «дерево» (первинна слідча дія) є «отруєним» (проведеним із порушенням), то й усі його «плоди» (похідні докази) теж отруєні.
Обшук, проведений після другої оперативної закупки, спирався на результати цієї закупки. А оскільки сама закупка була проведена з порушенням Кримінального процесуального кодексу України, то й результати обшуку визнали недопустимими. А разом із ними – і висновки експертиз щодо вилучених речовин, на підставі яких кваліфікували особливо великий розмір.
І от тут найцікавіше. Верховний Суд наголосив: проведення негласних слідчих дій у кримінальному провадженні, де до ЄРДР внесено відомості лише про перший злочин, без реєстрації наступних епізодів – це фактично здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру. А такі дії тягнуть за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 86 та частиною 3 статті 214 КПК, – докази визнаються недопустимими.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду частково задовольнила касаційну скаргу засудженої. Епізоди, кваліфіковані за частинами 2 та 3 статті 307 КК, виключили з вироку, а кримінальне провадження в цій частині закрили на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК – у зв’язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості.
До речі, Верховний Суд послався на аналогічну практику у справах № 742/502/24 та № 711/5536/20 – отже, це не поодинокий випадок, а послідовна правова позиція.
У підсумку від трьох епізодів залишився лише один – перша оперативна закупка, проведена 27 травня 2020 року. Її законність сумнівів не викликала. За частиною 1 статті 307 Кримінального кодексу України суд призначив покарання у мінімальних межах санкції – 4 роки позбавлення волі.
Чому не спрацювали інші аргументи захисту
Засуджена просила застосувати статті 69 та 69-1 КК, які дозволяють призначити покарання нижче від найнижчої межі, а також статтю 75 КК – про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Але тут Верховний Суд був непохитним.
Для застосування статті 69-1 КК потрібна одночасна наявність трьох умов: щонайменше по одній пом’якшувальній обставині з пунктів 1 та 2 частини 1 статті 66 КК, відсутність обтяжувальних обставин і визнання вини. Суд першої інстанції встановив лише одну пом’якшувальну обставину – щире каяття. Цього недостатньо – потрібна ще одна, з іншого пункту.
Так само суд відхилив прохання про перерахунок строку тримання під вартою через незадовільні санітарні умови. По-перше, до засудженої застосовували цілодобовий домашній арешт, а не тримання під вартою. По-друге, кримінальний процесуальний закон взагалі не передбачає такого механізму перерахунку.
А от щодо основного – недопустимості доказів, отриманих у результаті повторної оперативної закупки без належної реєстрації, – Верховний Суд став на бік захисту. І це той випадок, коли одна процедурна помилка на стадії досудового розслідування коштувала обвинуваченню двох третин справи та скоротила строк покарання більш ніж удвічі.
