Уявіть: ви доглядаєте за матір’ю з інвалідністю, маєте всі підтвердні документи, вам уже двічі надавали відстрочку від мобілізації – а потім раптово відмовляють. Саме така історія сталася з героєм цієї справи і саме про неї йтиметься далі.
Що трапилося
Чоловік постійно доглядав за своєю матір’ю – особою з інвалідністю II групи (довічно). Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії, жінка має серйозні порушення функцій організму і потребує постійного стороннього догляду. Факт цього догляду був офіційно зафіксований Актом від 28 листопада 2025 року.
У грудні 2025-го та лютому 2026 року територіальний центр комплектування вже надавав чоловікові відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Термін дії законних підстав – до 24 листопада 2026 року.
18 травня 2026 року він знову звернувся до ТЦК із заявою про підтвердження підстав для відстрочки. Але цього разу комісія ухвалила інше рішення.
Чому відмовили
28 травня 2026 року комісія з питань надання відстрочки винесла протокольне рішення №23 – відмовити. Причина формулювалася так: шляхом інформаційного обміну між базами даних встановлено наявність інших осіб, а саме доньки, яка зобов’язана здійснювати догляд за матір’ю.
Іншими словами, ТЦК вирішив: раз у жінки є дочка, то хай вона й доглядає. А син нехай іде служити.
Але була одна суттєва деталь, яку в ТЦК чомусь не врахували. Сестра позивача ще з 12 січня 2023 року постійно проживає та працює в Нідерландах. Це підтверджується офіційними документами – листом про тимчасовий захист від Служби імміграції та натуралізації Нідерландів і витягом з базової реєстрації осіб.
Тож дочка фізично не може здійснювати постійний догляд за матір’ю, перебуваючи за кордоном.
Як розгорталися події далі
Вже 30 травня 2026 року начальник ТЦК видав наказ №1198 про призов чоловіка на військову службу під час мобілізації. А 31 травня його зарахували до списків особового складу військової частини – наказ №160, солдат резерву 45-ї запасної роти.
Фактично людину мобілізували, навіть не перевіривши до кінця обставини справи.
Адвокатка подала позов до Хмельницького окружного адміністративного суду. Вона вимагала скасувати рішення комісії про відмову у відстрочці, наказ про призов, наказ про зарахування до списків частини та зобов’язати військову частину звільнити чоловіка зі служби.
Що каже закон
Ключова норма тут – пункт 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вона прямо вказує: не підлягають призову військовозобов’язані, які зайняті постійним доглядом за своїми батьками, якщо ті потребують постійного догляду за висновком ЛКК або МСЕК.
Крім того, відповідно до пункту 58-1 Порядку №560 (затвердженого постановою Кабміну від 16 травня 2024 року), військовозобов’язані, які доглядають за своїми батьками, не зобов’язані зазначати у заяві інформацію про інших працездатних членів сім’ї. Ця вимога стосується лише випадків догляду за батьками дружини або чоловіка.
А отже, навіть сам запит про наявність інших родичів у цій ситуації не мав би ставати підставою для відмови. Але ТЦК пішов саме цим шляхом.
Чому суд став на бік позивача
Суд звернув увагу на кілька важливих моментів.
По-перше, ТЦК не надав жодних доказів того, що він спростував факт перебування сестри позивача за кордоном. Не було жодного запиту, відповіді, перевірки. Просто «інформаційний обмін між базами даних» – і готово.
По-друге, комісія порушила семиденний строк розгляду заяви, передбачений пунктом 60 Порядку №560. Жодних пояснень щодо цього ТЦК суду теж не надав.
По-третє – і це чи не найголовніше – двічі раніше, у грудні 2025-го та лютому 2026 року, цьому ж чоловікові відстрочка вже надавалася. Підстави не змінилися, мати так само потребувала догляду, дочка так само була за кордоном. Але раптом у травні комісія «побачила» іншу картину.
І ще один принциповий момент, на який послався суд: обов’язок держави – захищати життя людини (стаття 27 Конституції України). Залишивши особу з інвалідністю II групи без догляду, держава в особі ТЦК фактично поставила під загрозу її здоров’я та життя. А це неприпустимо.
Доктрина «плодів отруйного дерева»
Суд також застосував відому правову доктрину: якщо початкове рішення було незаконним, то й усі наступні рішення, похідні від нього, теж не можуть бути законними. Простіше кажучи, отруйне дерево не може дати здорових плодів.
Оскільки відмова у відстрочці визнана протиправною, то й наказ про призов, і наказ про зарахування до списків частини – теж підлягають скасуванню.
На окрему увагу заслуговує позиція військової частини. Її представник стверджував: процедура призову є незворотною, а визнання призову протиправним не тягне за собою звільнення зі служби. Суд із цим категорично не погодився. Конституційний обов’язок захищати Вітчизну не може порушувати конституційні права матері, яка потребує постійного догляду.
Чим усе закінчилося
3 серпня 2026 року Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким повністю задовольнив позов:
– скасував рішення комісії про відмову у наданні відстрочки від мобілізації (протокол №23 від 28.05.2026);
– скасував наказ начальника ТЦК №1198 від 30.05.2026 про призов;
– скасував наказ командира військової частини №160 від 31.05.2026 про зарахування до списків;
– зобов’язав військову частину видати наказ про звільнення чоловіка з військової служби.
Ця справа – показовий приклад того, як автоматичні рішення на основі неперевірених даних із реєстрів ламають долі людей. І добре, що суд цього разу відновив справедливість. Бо за сухими рядками протоколу №23 стояла цілком реальна жінка з інвалідністю, яка просто залишилася без догляду.
