Сполучені Штати всерйоз розглядають укладення окремих бізнес-угод з Росією ще до завершення бойових дій в Україні. Про це повідомило The New York Times із посиланням на власні джерела в адміністрації Дональда Трампа. Ідея, яка ще кілька місяців тому здавалася б політичною фантастикою, тепер набуває реальних обрисів. Вашингтон припускає, що точкові економічні домовленості здатні показати Москві серйозність намірів щодо перезавантаження відносин. А заразом – підштовхнути російські еліти до пошуку виходу з війни.
Тут одразу виникає питання: чи не суперечить такий крок тій жорсткій санкційній політиці, яку самі ж Сполучені Штати проводять із 2014 року? У Білому домі, схоже, вважають, що батіг і пряник мають працювати синхронно. Однією рукою Трамп підписав новий пакет санкцій проти Росії, а іншою доручив вивчати формат можливих угод. У Кремлі вже відреагували: там заявили, що додаткові обмеження лише ускладнюють переговорний процес.
Санкції та інвестиції в одному флаконі
З погляду американського законодавства така подвійна гра не є неможливою. Просто вона потребує дуже тонкого юридичного налаштування. Більшість заборон на співпрацю з російськими компаніями закріплена указами президента та актами на кшталт CAATSA (Закону про протидію супротивникам Америки через санкції). Водночас Міністерство фінансів через своє Управління з контролю за іноземними активами (OFAC) має право видавати генеральні або спеціальні ліцензії. Тобто винятки, які дозволяють певні транзакції навіть із підсанкційними особами.
Коли йдеться про потенційні бізнес-угоди з Росією, які можуть бути укладені ще до припинення вогню, адміністрація, ймовірно, могла би запустити механізм «вибіркового пом’якшення». Наприклад, дозволити співпрацю в конкретних секторах, які прямо не потрапляють під секторальні санкції. Або надати винятки для проєктів, що не стосуються російських держкомпаній з оборонного чи енергетичного списку.
Але це і є найбільш слизький момент. Серед напрямків, які, за даними NYT, озвучувала російська сторона, – спільна робота в Арктиці, розробка рідкоземельних металів і виробництво алюмінію. Два з трьох пунктів так чи інакше зав’язані на гігантів, що вже перебувають під обмеженнями. Арктичні проєкти неможливо уявити без «Роснефти» або «Газпром нефти», а алюмінієвий бізнес традиційно асоціюється з компанією «Русал», яка періодично потрапляла під санкційні гойдалки ще за часів першої каденції Трампа.
Чому це вигідно обом сторонам
Для США економічний стимул виглядає як класичний важіль у стилі «транзакційної дипломатії». Американський чиновник, чиї слова наводить газета, пояснив логіку досить прозоро: бізнес-угоди здатні змусити представників російської еліти тиснути на Путіна, щоб зупинити війну. Розрахунок простий – великий капітал не любить затяжних конфліктів і воліє повернутися до передбачуваних міжнародних ринків.
Кремль, зі свого боку, отримує шанс вийти з напівізоляції не через політичні поступки, а через бізнесову співпрацю. Спільні проєкти в Арктиці – це не лише символічний жест, а й доступ до технологій, яких у Росії зараз немає. Те саме стосується видобутку рідкоземельних металів, критично важливих для електроніки та «зеленої» енергетики. Фактично йдеться не про просту торгівлю, а про допуск американських гравців до стратегічних ділянок російської економіки.
Парадокс у тому, що такі бізнес-угоди з Росією, навіть оформлені як винятки, створюють юридично сіру зону. Уявіть: країна, яка перебуває під понад 15 тисячами обмежувальних заходів, водночас отримує пропозицію про спільний бізнес. Це нагадує ситуацію, коли сусід позичає вам гроші, поки ви з ним судитесь за паркан. У міжнародному праві такі кроки не заборонені, але вони майже завжди спричиняють репутаційні та юридичні колізії.
Що кажуть у Кремлі та як реагує закон
Кремлівська риторика тут передбачувана. Заяви про те, що нові санкції ускладнюють перемовини, – це не лише спроба перекласти відповідальність. Це також сигнал до власних бізнес-еліт: дивіться, Запад сам хоче з нами працювати, нехай тільки прибере зайві перепони. І ось тут виникає питання, яке доведеться вирішувати юристам Білого дому.
Чи можна укладати угоди з компаніями, кінцевими бенефіціарами яких є особи з SDN-списку (Specially Designated Nationals)? У більшості випадків – ні. Але якщо створити окрему юридичну особу, не зачеплену прямою дією санкцій, теоретично це можливо. Саме через таку юридичну оптику варто розглядати потенційні проєкти з рідкоземельними металами: родовища в Мурманській області формально можуть належати «дочці», яка не фігурує в чорних списках.
Тим часом у самій Америці політичні противники Трампа майже напевно спробують оскаржити будь-яку велику бізнес-угоду з Росією в судовому порядку. Можливі позови з боку Конгресу, звинувачення у перевищенні повноважень виконавчою владою. А якщо угода торкнеться Криму або окупованих територій Донбасу – вибухне міжнародний скандал із порушенням санкційного режиму щодо невизнаних територіальних змін.
Чи вийде з цього реальна співпраця
Якщо відкинути гучні заяви, ми побачимо цілком прагматичний план. Американський бізнес давно придивляється до російських надр. Арктика дає колосальні перспективи для судноплавства та видобутку. Рідкоземельні метали – це, по суті, нове нафтове поле ХХІ століття. І коли Білий дім каже про бізнес-угоди з Росією, він насамперед думає про те, щоб не віддати ці ринки суперникам на кшталт Китаю.
Водночас жодна угода не зможе оминути вимогу про публічне розкриття умов. Американські компанії зобов’язані повідомляти про контракти з іноземними державними структурами. Це означає, що кожен такий крок буде препарований журналістами та юристами. Будь-який непрозорий пункт ризикує перетворитися на корупційний скандал із далекосяжними наслідками.
До того ж не варто забувати про позицію європейських союзників. У той час як США вивчають варіанти бізнес-угод з Москвою, країни Євросоюзу продовжують посилювати санкції та планують повну юридичну ізоляцію російських активів. Розсинхрон у трансатлантичній політиці загрожує не лише репутаційними втратами, а й реальними юридичними конфліктами: активи компаній, що беруть участь у таких проєктах, можуть виявитися арештованими в європейських юрисдикціях.
Усвідомлюючи всі ці ризики, ключові гравці в адміністрації, вочевидь, навмисне не конкретизують, які саме угоди обговорюються. Така правова невизначеність дозволяє тримати паузу і водночас давати зрозуміти Москві: двері для великого бізнесу можуть відчинитися, але тільки після того, як гармати замовкнуть. Питання лише в тому, чи сприйме Кремль цей сигнал як запрошення до реального діалогу – чи як слабкість, якою можна зловживати.
А для юристів, які супроводжують такі транзакції, настають гарячі дні. Доведеться майстерно жонглювати між десятками підзаконних актів, висновками OFAC та політичною доцільністю. І головне – вчасно нагадати всім учасникам, що навіть найвигідніша угода не варта того, щоб порушити санкційне законодавство й опинитися під слідством. Бо батіг у цій історії поки що ніхто не відкладав.
