Уявіть: вам виписали штраф 25 500 гривень, а ви навіть не підозрювали про це, поки адвокат випадково не отримав копію постанови через запит. Саме така історія привела до успішного скасування штрафу ТЦК у Вишгородському районному суді Київської області. Суд визнав постанову №691/1 незаконною, а провадження закрив через відсутність складу правопорушення.
Давайте розберемося, що пішло не так у роботі територіального центру комплектування і чому суд без вагань став на бік позивача.
Передісторія: штраф, про який не знали
10 липня 2025 року начальник ТЦК виніс постанову №691/1. Громадянина притягнули до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суть претензії: чоловік нібито не пред’явив військово-обліковий документ, чим порушив вимоги частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Сам позивач наполягав на протилежному. Перебуваючи у приміщенні ТЦК, він пред’явив паперовий військово-обліковий документ. Але працівники центру, за його словами, просто не здійснили належну перевірку. Хоча мали технічну можливість отримати всі необхідні дані з відомчих реєстрів.
Найдивніше інше: чоловік не отримував ані копії протоколу, ані копії постанови. Про те, що на нього накладено штраф, він дізнався лише через рік – коли адвокат подав запит і йому надали матеріали справи. Строк для судового оскарження було пропущено з поважних причин, і суд його поновив.
Перша помилка ТЦК: жодного відеодоказу
Тут важливий момент, який часто ігнорують на практиці. Частина 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вимагає від посадовців ТЦК обов’язкової фото- та відеофіксації процесу перевірки документів. Це не побажання і не рекомендація – це пряма норма закону.
Що ми бачимо в цій справі? У матеріалах немає жодного фото- чи відеозапису. Більше того, у постанові навіть не зазначено, який технічний засіб міг використовуватися для фіксації. Простіше кажучи, єдиним доказом порушення залишився протокол. Але коли закон спеціально передбачає відеофіксацію як засіб доказування, сам протокол – навіть підписаний – не є достатнім.
Суд прямо на це вказав. І це перший урок для всіх, хто стикається з подібними ситуаціями.
Друга помилка: ігнорування примітки до статті 210 КУпАП
Мало хто про це знає, але у Кодексі України про адміністративні правопорушення є важлива примітка до статті 210. Її суть: положення статей 210 і 210-1 не застосовуються, якщо держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів може отримати ваші персональні дані через електронну взаємодію з іншими реєстрами та базами даних.
Інакше кажучи, якщо ТЦК міг самостійно перевірити інформацію про вас у системі «Оберіг» – штрафувати за те, що у вас немає документа на руках, просто незаконно.
У цій справі відповідач не надав суду жодного доказу, що він не міг отримати дані про позивача через реєстр «Оберіг» або інші державні інформаційні ресурси. А як орган адміністрування Реєстру ТЦК таку можливість мав. Жодних доказів протилежного – і це стало другою фатальною помилкою.
Третя помилка: постанова не відповідає вимогам закону
Стаття 283 КУпАП чітко формулює, що має містити постанова про адміністративне правопорушення. Серед обов’язкових елементів – опис обставин, установлених під час розгляду справи.
А що ми бачимо в постанові №691/1? Загальне формулювання про порушення – і все. Не вказано місце вчинення правопорушення (лише місце розгляду справи – приміщення ТЦК). Не встановлено правовий статус особи: призовник вона, військовозобов’язаний чи резервіст. Це не формальність – від статусу залежить, чи поширюються на особу вимоги частини 6 статті 22 взагалі.
Крім того, відповідач повністю проігнорував судовий процес: отримав ухвалу про відкриття провадження, але відзив на позов так і не подав. Справу розглядали за наявними матеріалами. За правилами адміністративного судочинства тягар доказування правомірності рішення лежить саме на суб’єкті владних повноважень – тобто на ТЦК.
Що ще зіграло на користь позивача
А тепер – деталь, яка остаточно руйнує логіку штрафу. Позивач має II групу інвалідності з 1 квітня 2014 року (підтверджено довідкою МСЕК). Більше того, 14 липня 2026 року йому офіційно надали відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації – на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При винесенні постанови ТЦК навіть не оцінив документи про стан здоров’я людини. Хоча це мало б бути першим, що перевіряє посадова особа перед накладенням стягнення.
До речі, суд також звернув увагу на порушення процесуальних прав. Стаття 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення гарантує особі право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази. Тут же громадянина навіть не повідомили про винесену постанову – він дізнався про неї через рік і лише завдяки адвокату.
Результат
Суд задовольнив позов у повному обсязі. Постанову №691/1 від 10 липня 2025 року визнано протиправною та скасовано. Провадження у справі закрито через відсутність складу адміністративного правопорушення. З ТЦК на користь позивача стягнуто судовий збір – 665 гривень 60 копійок.
Ця справа наочно показує: скасування штрафу ТЦК – цілком реальна процедура, якщо посадова особа припустилася порушень під час його накладення. Відсутність відеофіксації, можливість перевірити дані через реєстр «Оберіг», неповний опис обставин, ігнорування документів про стан здоров’я – кожна з цих прогалин окремо ставить під сумнів законність рішення. Коли ж вони накопичуються в одній справі, суду не залишається іншого вибору, як застосувати принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України: усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
І цим принципом Вишгородський районний суд скористався повною мірою, захистивши права людини, яку намагалися покарати без достатніх на те підстав.
