Самовільний забір піску на узбережжі Березанського та Тилігульського лиманів завершився складанням протоколів і штрафами по 1700 гривень для кожного порушника. Під час рейду державні інспектори з охорони довкілля виявили одразу два факти незаконного вилучення піску – біля села Чорноморка на Березанському лимані та біля села Прогресівка на Тилігульському. У обох випадках люди діяли без дозвільних документів, щиро вважаючи пісок «нічийним». Але закон дивиться на це зовсім інакше.
Уявить собі: ви вирішили підсипати двір чи завести матеріал для будівництва, побачили зручний пляж і почали вантажити пісок до причепа. Здавалося б, нічого кримінального. Проте з точки зору законодавства ви щойно вчинили самовільне користування надрами. І відповідальність за це — реальний адміністративний штраф, а не просто зауваження.
Чому пісок — це надра, а не безгосподарна річ
Ключовий момент, який часто випадає з уваги: пісок, гравій, глина, камінь – усе це корисні копалини місцевого значення. Вони належать до надр, а надра в Україні є виключною власністю держави. Це не «пляжний пісочок», яким можна розпоряджатися на власний розсуд, а частина державного фонду надр, навіть якщо він лежить просто неба. Тобто щоб законно взяти бодай ківш піску для господарських потреб, потрібен спеціальний дозвіл на користування надрами.
Отримання такого дозволу – процедура не миттєва: подаються заяви, проєкти, оцінка впливу. Ігнорування цього механізму і є тим самим порушенням права державної власності на надра, яке підпадає під статтю 47 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Саме їй і скористалися інспектори, оформлюючи матеріали на узбережжі обох лиманів.
Як працює стаття 47 КУпАП
Стаття 47 має просту, але сувору конструкцію. Частина перша говорить: самовільне користування надрами (тобто без дозволу) тягне за собою штраф для громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для посадових осіб – від ста до двохсот таких мінімумів. На сьогодні один неоподатковуваний мінімум для обчислення адміністративних штрафів становить 17 гривень. Отже, для звичайної людини діапазон покарання – від850 до1700 гривень, для керівника чи підприємця – від1700 до3400 гривень.
Інспектори не випадково зупинилися на верхній межі для громадян. Як правило, максимальний штраф застосовують, колі обсяг самовільного забору значний або особа вже потрапляла в поле зору контролюючих органів. Конкретні обставини на Березанському та Тилігульському лиманах не розголошуються, але два протоколи за день – це вже тривожний сигнал для регіону. До того ж, самовільний забір піску рідко обмежується кількома відрами. Як правило, ідеться про вантажівки, екскаватори, тобто промислові масштаби без жодного папірця.
1700 гривень – тільки початок неприємностеї
Важливо розуміти: «адміністративка» за статтею 47 – це не просто разова плата за незнання закону. Частина друга тієї ж статті передбачає, що ті самі дії, вчинені особою, яка протягом року вже притягалася до відповідальності за таке саме порушення, караються значно жорсткіше. Штраф для громадян зростає до ста – двохсот неоподатковуваних мінімумів, а для посадових осіб – до двохсот – трьохсот мінімумів. Крім того, суд чи уповноважений орган у такому випадку обов’язково застосовує конфіскацію незаконно добутих копалин і знарядь їх видобування.
На практиці це означає, що повторний самовільний забір піску призведе не лише до штрафу в 3400 гривень для звичайної людини, а й до вилучення вашої техніки – екскаватора, вантажівки, навіть звичайного причепа з лопатами, якщо він використовувався для видобутку. А пісок, який ви вже навантажили, повернеться у державну власність, тобто його просто конфіскують. Тож перший протокол і 1700 гривень – це, по суті, «попереджувальний постріл», після якого варто міцно задуматися.
Чи можна уникнути такої ситуації
Тут важливий практичний аспект. Якщо вам справді потрібен пісок для господарських потреб – наприклад, для підсипки подвір’я, будівництва або благоустрою території – існує легальний шлях. Органи місцевого самоврядування або обласні адміністрації видають дозволи на користування надрами місцевого значення. Процедура не безкоштовна і вимагає певного пакута документів, але це єдиний спосіб не стати порушником. У деяких випадках можна оформити договір оренди земельної ділянки з правом видобування – але знову ж таки, черед дозвільні процедури.
До речі, самовільний забір піску тягне не лише адміністративну відповідальність. Якщо обсяги незаконного видобутку сягають великих розмірів і завдають істотної шкоди довкіллю, можна вести мову про кримінальну відповідальність за статтею240 Кримінального кодексу України – незаконне видобування корисних копалин. А це вже зовсім інший рівень наслідків, включаючи значні штрафи, обмеження волі або навіть позбавлення волі на кілька років. Тому, коли йдеться про промилові масштаби, жарти закінчуються швидко.
Самовільний забір піску: справа не лише в штрафах
Інспектори не просто фіксують порушення. Кожен такий випадок – це ще й екологічна шкода, яку часом не відраху видно. Неконтрольоване вилучення піску з прибережної смуги лиманів руйнує прибережні екосистеми, посилює ерозію берегів, знищує місця нересту риби та ареали існування багатьох видів птахів. Лимани – особливо врасливі прородні об’єкти, і самовільний забір піску тут б’є не лише по державному бюджету, а по пророді загалом. Тому рейди, подібні тому, що відбувся на Березанському та Тилігульському лиманах, – це не просто «палкові» перевірки, а спроба зупинити ланцюгову деградацію.
Ті два протоколи за статтею47 – гарна ілюстрація того, як незнання закону можна обернутися цілком конкретною сумою з власної кишені. Причому 1700 гривень – лише стартова ціна. А далі, як кажуть, діє правило «повторення – мати вчення», уже з конфіскацією і значно більшими штрафами. Тож перш ніж брати пісок із «дикого» пляжу, варто поставити собі просте запитання: чи є у вас дозвіл? Бо інакше кожен ківш може стати приводом для протоколу, а пляжна романтика – адміністративною справой.
