Закриття кримінального провадження за строками давності – процедура, що регулюється статтею 49 Кримінального кодексу України. На перший погляд усе просто: минув визначений законом час після вчинення злочину – і обвинуваченого звільняють від відповідальності. Але реальне життя, як завжди, підкидає ситуації, в яких усе далеко не так однозначно. Уявіть: суд закриває не всю справу, а лише частину обвинувачень через сплив строків давності. Решта – значно серйозніші епізоди – продовжує розглядатися. Чи можете ви, скажімо, як потерпілий, одразу оскаржити таке часткове рішення? Верховний Суд у справі № 335/11310/15-к дав на це запитання вичерпну відповідь. І вона варта того, щоб у ній розібратися.
Як усе починалося
До Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя надійшов обвинувальний акт стосовно особи, якій інкримінували цілий букет кримінальних правопорушень. З одного боку – замах на шахрайство та власне шахрайство: ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України. З іншого – підбурювання до надання неправомірної вигоди службовій особі та підбурювання до умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК України).
Під час судового розгляду з’ясувалося, що строки давності притягнення до відповідальності за шахрайськими статтями вже минули. Стаття 49 Кримінального кодексу України тут працює як годинник: для злочинів невеликої тяжкості (а саме до таких належить ч. 1 ст. 190 КК) строк становить два роки, для злочинів середньої тяжкості (ч. 2 ст. 190 КК) – п’ять років. І от 18 червня 2020 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою закрив провадження в частині шахрайських епізодів, звільнивши обвинуваченого від відповідальності за ними.
Ключовий момент: інша частина обвинувачень – значно тяжчі злочини – нікуди не поділася. Провадження за ними продовжило свій рух у тому самому суді.
Позиція потерпілої: спочатку доведіть вину
Потерпіла не погодилася з таким поворотом і подала апеляційну скаргу. Її аргументація була досить логічною: перш ніж застосовувати статтю 49 Кримінального кодексу України і звільняти особу від відповідальності за строками давності, суд має переконатися, що діяння справді мало місце, що воно містить склад злочину і що обвинувачений у ньому винний. Іншими словами – не можна «списувати» епізод за давністю, навіть не встановивши, чи був там узагалі злочин.
Крім того, потерпіла вказувала, що суд не врахував думки потерпілих щодо закриття провадження. А ще – що апеляційний суд, розглядаючи скаргу представника іншого потерпілого, чомусь не розглянув її власної апеляційної скарги.
Запорізький апеляційний суд 28 вересня 2020 року залишив ухвалу першої інстанції без змін. Тоді потерпіла пішла до Верховного Суду.
Несподіваний поворот: Верховний Суд дивиться глибше
І ось тут колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду побачила те, що вислизнуло від уваги апеляції. Причому навіть не суть спору – чи правильно застосували строки давності, – а саму можливість оскарження такої ухвали на цьому етапі.
Річ у тім, що Кримінальний процесуальний кодекс України містить чітке правило. Частина 2 статті 392 КПК України говорить: ухвали, постановлені під час судового розгляду до ухвалення остаточного рішення, окремому оскарженню не підлягають. Винятки мають бути прямо передбачені Кодексом. Це не примха законодавця – це механізм, який захищає судовий процес від нескінченного оскарження кожного проміжного кроку.
А тепер дивимося на статтю 288 КПК України. Вона дозволяє оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення особи від відповідальності. Але – увага – йдеться про закриття всього провадження. Не його частини. Не окремого епізоду. А всієї справи цілком.
У ситуації зі справою № 335/11310/15-к суд першої інстанції закрив лише шахрайські епізоди. Решта – підбурювання до хабаря і до тяжких тілесних – залишилася на розгляді. Отже, ухвала від 18 червня 2020 року була проміжним рішенням, а не фінальним актом правосуддя.
Верховний Суд прямо вказав: апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження. І підстава для цього чітко прописана в ч. 4 ст. 399 КПК України – якщо скаргу подано на рішення, яке не підлягає оскарженню, суддя-доповідач зобов’язаний відмовити у відкритті провадження.
Безперервність процесу: чому це важливо
Суд звернув увагу ще на одну процесуальну засаду – безперервність судового розгляду, закріплену в статті 322 Кримінального процесуального кодексу України. Це не просто гарна декларація. Це практичний принцип, який унеможливлює ситуацію, коли матеріали однієї справи одночасно потрібні двом різним судам.
Давайте уявимо: в райсуді тривають засідання, свідки дають показання, досліджуються докази. І раптом апеляція витребовує матеріали для перегляду проміжної ухвали. Перша інстанція зупиняється – працювати без матеріалів неможливо. Апеляція теж не може повноцінно працювати, бо частина провадження все ще «жива». Виникає процесуальний глухий кут.
Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає можливості витребування матеріалів до закінчення судового розгляду. Верховний Суд абсолютно логічно резюмував: апеляційний перегляд частини провадження при одночасному розгляді іншої частини в суді першої інстанції просто неможливий.
Результат: часткове задоволення з несподіваним фіналом
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу потерпілої. Але результат виявився дещо парадоксальним: ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року скасували, а саме апеляційне провадження – закрили як помилково відкрите. Натомість ухвала суду першої інстанції про часткове закриття кримінального провадження за строками давності залишилася чинною.
Касаційна інстанція визнала: апеляційний суд узагалі не повинен був розглядати цю скаргу на даному етапі. А доводи потерпілої по суті – чи правильно застосували ст. 49 КК України – залишилися без оцінки. І це не байдужість суду, а свідома позиція. Оцінювати правильність застосування строків давності можна буде тільки після того, як районний суд ухвалить остаточне рішення в усій справі. Саме тоді, в разі незгоди, потерпіла зможе включити свої заперечення до апеляційної скарги на це фінальне рішення.
Практичний урок для всіх учасників процесу
Із цієї справи варто винести кілька корисних речей. По-перше, закриття кримінального провадження за строками давності можна оскаржити окремо лише тоді, коли закривається вся справа. Часткове ж закриття – це проміжне рішення, яке не підлягає самостійному апеляційному оскарженню. Свої аргументи доведеться приберегти до фіналу.
По-друге, апеляційним судам варто ретельніше перевіряти скарги на етапі відкриття провадження. Якщо ухвала не підлягає оскарженню – слід одразу відмовляти, а не витрачати час і ресурси на розгляд по суті.
Чесно кажучи, логіка Верховного Суду виглядає бездоганно. Кримінальне провадження – це не дитячий конструктор, де кожну деталь можна оскаржити окремо, поки інші частини ще складаються. Це цілісний, послідовний процес. Втручання апеляції на проміжних етапах здатне його просто паралізувати. Суд першої інстанції повинен довести справу до фінальної крапки, і лише потім на сцену виходять вищі інстанції.
Тож коли ви наступного разу опинитеся в подібній ситуації – не гарячкуйте з апеляцією на кожну проміжну ухвалу. Дочекайтеся остаточного рішення, і тоді всі ваші аргументи – зокрема щодо застосування чи незастосування строків давності – можна буде спокійно й розгорнуто викласти в одній повноцінній скарзі. Суд їх обов’язково розгляне. Просто трохи пізніше.
