Перемога над Угорщиною з рахунком 1:0 — це не просто три очки чи галочка у статистиці. Для Олега Дулуба, колишнього наставника одразу кількох українських клубів, вчорашній матч став майже тактичною декларацією. Нова збірна показала те, чого від неї чекали місяцями: різкість, вертикаль і вміння ламати чужу структуру без зайвих дотиків.
Олег Дулуб, який знає український футбол зсередини, після фінального свистка говорив не стільки про результат, скільки про зміну стилю. І ось у чому річ: на рівні національних збірних результат, за його словами, справді стоїть вище за будь-які естетичні категорії. Але цього разу зміст матчу виявився чи не важливішим за три очки.
«На рівні національних збірних на першому місці завжди стоїть результат. Це не дитячо-юнацький футбол, а найвищий щабель. Позитивний підсумок саме в цій грі був надзвичайно важливим», — підкреслив Дулуб.
Герой вечора — Данило Сікан — замкнув одну з тих атак, яких уболівальникам так бракувало за Сергія Реброва. Але справжній перелом стався не в завершенні, а в тому, що відбувалося за секунди до голу.
Вертикаль замість контролю
Найпомітніша зміна, яку Дулуб виокремив передусім, — поява швидкісних розрізних передач на 30-40 метрів. І це не епізод, не випадковість. У другому таймі Очеретько, Циганков, Бондар раз за разом розкривали лінії пресингу угорців саме такими довгими, майже ризикованими пасами.
Чесно кажучи, саме цього не вистачало попередній версії збірної. Команда Реброва часто грузнула в повільному контролі м’яча, де володіння заради володіння душило будь-яку гостроту. Зараз м’яч пішов уперед швидше, а головне — осмисленіше.
«Попередній збірній цього бракувало: гра часто зводилася до повільного контролю м’яча», — прямо сказав Дулуб.
І тут немає спроби принизити роботу Реброва. Радше це діагноз. Мальдера, прийнявши команду в стислі терміни, передусім прибрав зайві дотики і змусив півзахисників дивитися в штрафний майданчик, а не назад.
Тактика 4-4-2 як відповідь на ромб
Другий потужний хід, який відзначив фахівець, — тактична гнучкість. Угорці вийшли з ромбом у центрі поля, розраховуючи на чисельну перевагу в середині та швидкий перехід між лініями. Але Мальдера не став винаходити складні асиметричні схеми. Він просто вишикував команду за схемою 4-4-2 — і цим нейтралізував саму ідею ромба.
Дві лінії по чотири людини перекрили коридори, які зазвичай використовують суперники з таким шикуванням. Коли м’яч ішов у середину, там уже чергували двоє опорних. Коли намагалися розтягнути флангами — крайні півзахисники сідали в оборону. Все просто, але саме такої простоти часто й бракує на старті роботи з новим тренером.
«Мальдера простою побудовою 4-4-2 нейтралізував ромб Угорщини в центрі поля», — помітив Дулуб.
І тут важливий контекст: зміни не вимагали божевільної ротації складу чи залучення гравців з іншою футбольною філософією. Тренер використав тих, хто був, просто розставивши їх інакше.
Результат є, висновки — згодом
Попри весь оптимізм Дулуб обережно уникає глобальних заяв. Говорити про стратегічний перелом, за його визнанням, поки що зарано. Один матч — це лише одна точка. Команда тільки починає дихати по-новому, і наступний тест не змусить себе чекати.
Уже 28 вересня українці зустрінуться з Грузією. Гра обіцяє бути значно щільнішою і вимогливішою до тієї самої вертикальної сміливості, яку побачили в матчі з Угорщиною. Якщо Мальдера знову вгадає з планом на гру і збереже швидкість думки на полі, можна буде говорити про щось більше, ніж вдалий дебют.
А поки що зафіксуймо головне: збірна України нарешті перестала контролювати заради контролю і почала різати. І нехай один розріз призвів до єдиного голу Сікана — цього вистачило, щоб побачити різницю
