Бронювання військовозобов’язаних – це не просто формальність, а реальний правовий захист від мобілізації. Саме це підтвердив Львівський окружний адміністративний суд у справі № 380/5371/26, скасувавши наказ про призов чоловіка, який на момент мобілізації мав чинну відстрочку. Історія трапилася 6 лютого 2026 року – і сама дата, і хід подій варті того, щоб розібратися детальніше.
Що сталося: хронологія подій
Чоловік працював комірником у ТОВ «Гурзуф Дефенс» – підприємстві, яке має статус критично важливого для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу. Наказом Міністерства оборони України від 4 лютого 2026 року цей статус було підтверджено. А разом зі статусом підприємство отримало право бронювати своїх працівників від мобілізації.
І от тут починається найцікавіше. Станом на 4 лютого 2026 року позивач уже мав відстрочку у вигляді бронювання – до 10 лютого 2026 року. Це підтверджував витяг із мобільного застосунку «Резерв+». Тобто ще шість днів чоловік був надійно захищений від призову.
Але підприємство вирішило оновити бронювання через підтвердження статусу критично важливого. 5 лютого 2026 року ТОВ «Гурзуф Дефенс» подало через Портал Дія дві заяви: одну – про анулювання попереднього бронювання (№ 20260205-175672), іншу – про бронювання працівників на новий строк (№ 20260205-1897435). Фактично розпочалася процедура перебронювання.
А вже наступного дня, 6 лютого, чоловіка затримали працівники ТЦК та СП, провели через військово-лікарську комісію і того ж дня видали наказ № 71 про призов на військову службу під час мобілізації. Його відправили до військової частини, де наказом № 37 зарахували до списків особового складу.
Погодьтеся, ситуація дивовижна: людина має чинне бронювання, підприємство саме подало документи на перебронювання – і в цей самий момент її мобілізують.
Що каже закон про бронювання військовозобов’язаних
Тут варто звернутися до двох основних документів. Перший – Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (№ 3543-XII). Другий – Порядок бронювання військовозобов’язаних під час воєнного стану, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 76.
Пункт 1 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII говорить прямо: не підлягають призову військовозобов’язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час. Жодних винятків – ані для тих, хто в процесі перебронювання, ані для тих, у кого строк бронювання добігає кінця. Правило одне для всіх.
Крім того, Порядок № 76 встановлює вичерпний перелік підстав для анулювання відстрочки. Серед них: закінчення строку дії, звільнення працівника, позбавлення підприємства статусу критично важливого, ліквідація підприємства, тимчасове припинення трудового договору, обґрунтоване подання керівника. У ситуації позивача жодної з цих підстав не було. Відстрочка до 10 лютого 2026 року залишалася чинною – і крапка.
Є ще один важливий нюанс. Пункти 29 та 30 Порядку № 76 передбачають: протягом 72 годин після подання списків на бронювання через Портал Дія військовозобов’язаний не підлягає призову. ТОВ «Гурзуф Дефенс» подало заяву 5 лютого, а призов відбувся 6 лютого – не минуло навіть доби. Тобто навіть якщо припустити, що попереднє бронювання втратило чинність (хоча це не так), новий захисний механізм уже почав діяти.
Позиція відповідачів: чому вони вважали призов законним
Військова частина у своєму відзиві наполягала на цікавому аргументі: наказ про зарахування до списків особового складу – це індивідуальний акт, який уже реалізований. Його дія вичерпалася виконанням, а тому визнання його протиправним не матиме жодних наслідків. Як то кажуть, «поїзд уже пішов».
ТЦК та СП аргументував трохи інакше. На їхню думку, чинне законодавство не забороняє призов громадянина лише через те, що щодо нього триває процедура бронювання. Правові обмеження, мовляв, виникають тільки після того, як особа набула статусу заброньованого та отримала оформлену відстрочку. А оскільки підприємство саме подало заяву про анулювання попереднього бронювання – то й захисту більше немає.
Чесно кажучи, логіка сумнівна. Заява про анулювання була частиною процедури перебронювання, а не самостійним кроком для зняття бронювання. Та й рішення Мінекономіки про анулювання – а саме цей орган, згідно з Порядком № 76, приймає такі рішення – на момент призову не існувало. Тому весь цей аргумент розсипається.
Що вирішив суд
Львівський окружний адміністративний суд детально проаналізував усі обставини і дійшов однозначного висновку: наказ про призов № 71 від 6 лютого 2026 року є протиправним і підлягає скасуванню. Суддя Качур Р.П. звернув увагу на кілька ключових моментів.
По-перше, станом на день призову позивач був заброньований у встановленому законом порядку. По-друге, жодної з підстав для анулювання відстрочки, передбачених пунктом 8 Порядку № 76, не існувало. По-третє, до завершення процедури перебронювання і прийняття рішення за новою заявкою попередня відстрочка продовжує діяти.
Суд окремо наголосив: жодного рішення про скасування чи анулювання попереднього бронювання уповноваженим органом не приймалося. Тож станом на 6 лютого бронювання було чинним, а призов – незаконним.
Другий наказ – командира військової частини № 37 про зарахування до списків особового складу – суд також визнав протиправним і скасував. Аргументація тут проста: цей наказ є похідним від наказу про призов. Якщо основний наказ незаконний, то й похідний не може бути законним. Крім того, суд послався на позицію Верховного Суду: визнання протиправним наказу про призов має своїми правовими наслідками скасування решти актів, пов’язаних із проходженням військової служби.
А от у частині вимоги про виключення зі списків особового складу суд відмовив. Причина суто юридична: підстави для звільнення з військової служби вичерпно визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (№ 2232-XII). Суд не може вийти за межі цього переліку та зобов’язати військову частину виключити позивача зі списків.
Але – і це важливе «але» – суд підкреслив: скасування оскаржуваних наказів означає, що вони не породжують правових наслідків із моменту прийняття. Правовідносини сторін мають бути приведені до попереднього стану. А це, своєю чергою, покладає на відповідачів обов’язок вирішити питання про звільнення позивача з військової служби після набрання рішенням законної сили. До речі, Верховний Суд у постанові ві д 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22 уже підтверджував можливі сть такого зві льнення.
Суд також стягнув і з обох ві дпові дачі в судови й збі р на кор исть поз ивача – по 532,48 грн з кожно го.
Пр актичне знач ення цьо го рі шення
Ця спр ава – не пр осто пер емога конкр етної люд ини в кон кретні й ситу ації. В она фор мує ва жли вий пр авови й орі єнти р для т исяч ін ших ві йсько возоб ов’яз аних, які пр ацюють на крит ично важ ливи х під приє мств ах.
Бронювання військовозобов’язаних пр ацює. В оно за хища є ві д пр изов у на ве сь ст рок своєї д ії – нез алеж но від тог о, чи роз поча лася про цеду ра пер ебро нюва ння. І жо ден ТЦ К не має пр ава ігно рува ти це й за хист, пос ила ючи сь на те, що «пр оцед ура ще не зав ерше на» аб о «за ява про ан улю ванн я вже пода на».
Показово й те, що суд не погодився з аргументом про «реалізований акт». Так, індивідуальний акт вичерпується виконанням. Але це не означає, що його не можна оскаржити – саме для цього й існує адміністративне судочинство. Інакше будь-яке свавілля посадовців ставало б недоторканним одразу після виконання.
Суд також чітко розставив акценти щодо процедури перебронювання. Сама по собі подача заяви про анулювання попереднього бронювання не припиняє дію відстрочки. Для цього потрібне рішення Мінекономіки – і допоки його немає, бронювання залишається чинним. Це важливе уточнення, яке закриває прогалину, якою могли б скористатися недобросовісні посадовці.
Не менш важливим є й те, що суд визнав обидва накази протиправними – і про призов, і про зарахування до списків частини. Це створює повноцінний ланцюжок правових наслідків і не залишає простору для маніпуляцій на кшталт «призов скасовано, але ви все одно в частині».
Рішення ухвалене 1 вересня 2026 року Львівським окружним адміністративним судом. Воно набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде оскаржене у Восьмому апеляційному адміністративному суді.
