Затримка виплати заробітної плати: які суми можна стягнути з роботодавця і чому суд не завжди на вашому боці

Для зв'язку з адвокатом:

Затримка виплати заробітної плати – проблема, з якою стикаються тисячі працівників щороку. Роботодавець обіцяє, годує «сніданками», а зарплата так і не надходить. Ви звільняєтеся – а гроші все одно не платять. Що робити в такій ситуаціі? Які суми, крім самої зарплати, можна стягнути через суд? І головне – які помилки перетворюють ваш позов на програмний?

Відповіді на ці запитання дає реальна судова справа № 910/24323/16, яка дійшла до Верховного Суду. Розберімося, які висновки з неї може зробити кожен працівник.

Три складові позову: що просив працівник

Працівник ПАТ «Мостобуд» звільнився за власним бажанням 16 вересня 2016 року. На момент звільнення компанія заборгувала йому зарплату за період із грудня 2012 року по грудень 2014 року. Чекавши два роки, він подав позов про стягнення:

  • основної заборгованості по зарплаті – 30 014,91 грн;
  • витрат на відрядження – 19 350,00 грн;
  • компенсації втрати частини доходів через затримку виплати – 81 294,82 грн;
  • середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – 111 871,00 грн.

Загальна сума позову склала 254 341,77 грн. Але суд задовольнив вимоги лише частково – і ось чому.

Вітрядження – це не зарплата, або строк позовної давності обмежений

Перша неприємна несподіванка для позивача: вимогу про стягнення витрат на відрядження суд відхилив. Пидстава – пропуск тримісячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Чому так сталося? Річ у том, що витрати на відрядження – добові, вартість проїзду, наймання житла – не входять до структури заробітної плати. Це прямо зазначено в Інструкції зі статистики заробітної плати, затведженій наказом Держкомстату № 5. А стаття 2 Закону України «Про оплату праці» чітко роздільяє основну зарплату, додаткову зарплату та компенсаційні виплати.

Яке це має значення? За статтею 233 КЗпП, для стягнення зарплати строків позовної давності немає – ви можете подати позов хоч через десять років. А от для всих інших вимог діє тримісячний строк із дня, коли ви дізналися про порушення свого права.

Верховний Суд у справі № 910/24323/16 підтвердив: витрати на відрядження – це не заробітна плата. Тому працівник мав звернутися до суду впродовж трьох місяців після того, як дізнався про заборгованість. А він подав позов лише в грудні 2018 року – тобто із запізненням на півтора року.

Кстаті, довідку про заборгованість № 19 позивач отримав 13 квітня 2017 року. Суд визнав, що саме з цієї дати він повинен був дізнатися про порушення. Отже, строк сплив ще в липні 2017-го.

Коли витрати на відрядження все ж можна стягнути

Парадоксальна ситуація: фактично роботодавець винен працівнику ці гроші, але суд відмовляє. Це не справдливість, а буква закону. Щоб не потрапити в таку пастку, потрібно подавати позов одразу після того, як ви дізналися про заборгованість. Не через рік, не через два – а в межах трьох місяців.

Крім того, варто пам’ятати: стаття 233 КЗпП дозволяє поновити пропущений строк, якщо суд визнає причини поважними. Але для цього потрібно подати відповідне клопотання – чого позивач у цій справі не зробив.

Кромпенсація за затримку зарплати: формула, про яку варто знати

Друга частина позову стосувалася компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати. Іут працівник частково виграв.

Суд першої інстанції відмовив у цій вимозі повністю. Але апеляційний суд скасував це рішення і стягнув на користь позивача 43 393,06 грн – замiсть заявлених 81 294,82 грн.

Чому сума зменшилася вдвічі? Позивач розрахував компенсацію неправильно. Він, зокрема, нараховував її на суму середнього заробітку за час затримки – чого Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» не передбачає. Крім того, індекси споживчих цін у його розрахунку не відповідали офіційним даним Держкомстату.

Як же правильно рахувати? Формула, закріплена в Порядку проведення компенсації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів №159, виглядає так:

Сума компенсації = нарахований, але невиплачений дохід × пріріст індексу споживчих цін (у відсотках) ÷ 100.

Пріріст індексу обчислюється шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін за весь період невиплати. Пир цьому індекс за той місяць, у якому дохід мав бути виплачений, до розрахунку не включається.

Суд апеляційної інстанції сам перерахував компенсацію за кожним місяцем заборгованості. Наприклад, для заборгованості за грудень 2012 року (2 394,44 грн) компенсація склала 3 512,64 грн – із застосуванням приросту індексу 146,7% за період із січня 2013 року по жовтень 2018 року.

Важливий нюанс: компенсація нараховується на дату подання позову, а не на дату ухвалення рішення. Скаржник намагався довести, що суд мав рахувати аж до 5 серпня 2020 року – але Верховний Суд із цим не погодився. Аргументація проста: стаття 117 КЗпП, яка передбачає виплату середнього заробітку по день фактичного розрахунку, не стосується компенсації втрати частини доходів.

Серелній заробіток за затримку: фатальна відсутність доказів

Найбільшу суму – 111 871 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку – працівник не отримав узагалі. І причиною стала відсутність, здавалося б, елементарного доказу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП, роботодавець зобов’язаний провести остаточний розрахунок у день звільнення працівника. Якщо працівник у цей день не працював – не пізніше наступного дня після пред’явлення вимоги про розрахунок.

Самий важливий момент: якщо працівник у день звільнення не працював, обов’язок роботодавця розрахуватися виникає лише після того, як звільнений заявить відповідну вимогу.

У матеріалах справи № 910/24323/16 не було жодного доказу того, що ОСОБА_1 звертався до ПАТ «Мостобуд» із вимогою про розрахунок. Ні пісьмової заяви, ні свідчень, ні будь-яких інших підтверджень. Позивач у касаційній скарзі наполягав: мовляв, у статті 116 КЗпП не сказано, що вимога має бути пісьмовою. Але суд резонно відповів – обов’язок доказування лежить на позивачеві, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Простіше кажучи: якщо ви не можете довести, що вимагали розрахунок – ви не отримаєте середній заробіток за затримку. Така от сувора реальність господарського процесу.

Два практичні уроки

Перший. Не зволікайте з позовом щодо витрат на відрядження. Три місяці – це максимальний строк. Якщо ви його пропустили – одразу готуйте клопотання про поновлення з обґрунтуванням поважності причин.

Другий. Фіксуйте кожен факт звернення до роботодавця. Письмова заява з відміткою про отримання, поштове відправлення з описом вкладення, електронний лист – усе це може стати врятівним доказом у суді. Без нього розраховувати на середній заробіток за час затримки розрахунку не варто. І, до речі, не забувайте про правильний розрахунок компенсації – краше довірити цю справу фахівцеві, ніж потім дивуватися, чому суд зменшив суму вдвічі.

Консультація адвоката – записатися

Консультация

Форма обращения к адвокату

Для зв'язку з адвокатом: