Що відбувається з процесуальними витратами, коли кримінальне провадження закривають через смерть обвинуваченого? Питання, здавалося б, суто технічне. Але за ним стоять реальні гроші – іноді десятки тисяч гривень, витрачених на експертизи, залучення спеціалістів та інші потреби слідства. І коли справа раптово припиняється, постає логічне запитання: держава має списати ці суми чи спробувати стягнути їх, скажімо, зі спадкоємців?
Саме з такою дилемою зіткнувся Верховний Суд у справі № 369/18297/21, рішення в якій ухвалили 13 серпня 2026 року. Давайте розберемося, до чого тут дійшли судді та що це означає для подібних ситуацій у майбутньому.
Трагічний жовтень і несподіваний фінал
Історія почалася з побутової трагедії. 22 жовтня 2021 року чоловік, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту завдав іншій людині кілька ударів кухонним ножем у тулуб. Потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці. Обвинуваченому інкримінували умисне вбивство за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.
У квітні 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області визнав чоловіка винним і призначив покарання – 7 років позбавлення волі. Окрім основного покарання, суд стягнув із засудженого на користь держави 21 663,95 грн процесуальних витрат. Це були документально підтверджені витрати на проведення експертиз під час досудового розслідування.
Однак далі ситуація пішла не за планом. Поки тривав апеляційний розгляд, обвинувачений помер. І Київський апеляційний суд у січні 2026 року ухвалив абсолютно закономірне рішення: скасував обвинувальний вирок і закрив кримінальне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Саме ця норма передбачає закриття справи у зв’язку зі смертю обвинуваченого.
Але був один нюанс: апеляційний суд жодним словом не обмовився про те, що робити з процесуальними витратами у розмірі понад 21 тисячі гривень. І це стало підставою для касаційної скарги прокурора.
З чого складаються процесуальні витрати
Кримінальний процесуальний кодекс України у статті 118 дає вичерпний перелік. Процесуальні витрати – це передбачені законом затрати, пов’язані зі здійсненням кримінального провадження. Вони охоплюють чотири категорії:
- витрати на правову допомогу;
- витрати, пов’язані з прибуттям учасників до місця розслідування чи судового провадження;
- витрати на залучення свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
- витрати на зберігання і пересилання речей та документів.
Коли суд ухвалює обвинувальний вирок, механізм зрозумілий: частина 2 статті 124 КПК прямо зобов’язує стягнути з засудженого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Жодних варіантів – заплатити має той, кого визнали винним.
Але що робити, коли засуджувати більше немає кого? Кримінальний процесуальний кодекс України не дає прямої відповіді на це запитання для випадку закриття провадження за пунктом 5 частини 1 статті 284 КПК. І саме ця прогалина створила проблему в нашій справі.
Чому мовчання апеляційного суду стало проблемою
Тут важливий момент. Частина 1 статті 126 КПК встановлює загальне правило: суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалою. Інакше кажучи, будь-яке рішення, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, має містити відповідь на запитання «хто платить?». Це стосується і ухвали про закриття провадження.
Апеляційний суд, скасовуючи вирок і закриваючи справу через смерть обвинуваченого, просто промовчав про гроші. Хоча частина 3 статті 124 КПК чітко каже: якщо апеляційна інстанція змінює судове рішення або ухвалює нове, вона відповідно змінює й розподіл процесуальних витрат. А пункт 3 частини 1 статті 419 КПК вимагає зазначати це рішення в резолютивній частині ухвали.
Прокурор у касаційній скарзі якраз на це й напирав: суд порушив вимоги статей 118, 124 та 126 КПК. Формально – так, порушив. Але наскільки це порушення є критичним?
Що сказали попередні рішення
Верховний Суд у цій справі спирався на дві важливі попередні позиції.
Перша – постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17. Її суть: невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не є істотним порушенням, яке саме по собі має тягнути скасування судових рішень. Чому? Тому що воно не впливає на кримінально-правову кваліфікацію, доведеність винуватості чи призначення покарання. Це радше технічний недолік, який можна виправити точково.
Друга позиція – і вона ще цікавіша. Об’єднана палата Касаційного кримінального суду 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 роз’яснила: якщо кримінальне провадження закривають через закінчення строків давності, процесуальні витрати не стягуються з особи, яку звільнили від відповідальності. Вони відносяться на рахунок держави.
Логіка тут проста: немає належного суб’єкта, на якого ці витрати можна покласти за законом. Обвинувальний вирок не ухвалювався і не міг бути ухвалений – отже, передбачений частиною 2 статті 124 КПК механізм стягнення просто не запускається.
Рішення Верховного Суду: аналогія, що працює
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду застосувала аналогічний підхід до ситуації зі смертю обвинуваченого. І справді, між цими двома випадками – строки давності та смерть – є принципова спільність: в обох ситуаціях особа, щодо якої здійснювалося кримінальне провадження, не засуджується обвинувальним вироком. А отже, юридичний механізм покладення на неї процесуальних витрат не спрацьовує.
До того ж у випадку смерті обвинуваченого ситуація ще очевидніша: тут взагалі відсутній суб’єкт, який міг би нести цей фінансовий тягар. Спадкоємці за кримінальними зобов’язаннями померлого не відповідають – це не цивільний борг, який переходить у спадщину.
Тож Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив ухвалу апеляційного суду і постановив: усі 21 663,95 грн процесуальних витрат віднести на рахунок держави. Саму ж ухвалу про закриття провадження залишили без змін.
Про що варто пам’ятати
Справа № 369/18297/21 дає чіткий орієнтир для апеляційних судів. Закриваючи кримінальне провадження через смерть обвинуваченого, суд зобов’язаний окремо висловитися щодо розподілу процесуальних витрат. Промовчати – означає припуститися помилки, яку потім доведеться виправляти касаційній інстанції.
Крім того, Верховний Суд підтвердив, що аналогія між різними підставами для закриття провадження цілком допустима і навіть необхідна там, де закон прямо не регулює питання. Правило, раніше закріплене для строків давності, тепер поширене й на випадки смерті обвинуваченого.
Для пересічної людини це означає просту й зрозумілу річ: родичам померлого не варто боятися, що держава виставить їм рахунок за експертизи, проведені під час слідства. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні – це не борг, який переходить у спадок. Коли обвинуваченого вже немає, фінансовий тягар лягає на державний бюджет, і це тепер підтверджено на рівні касаційної практики.
