Уявіть собі ситуацію: четверо чоловіків місяцями стежать за людиною, розробляють план нападу, купують для конспірації одноразовий телефон, тренуються в лісосмузі – і все заради того, щоб заволодіти чужими грішми. Виникає логічне запитання: це просто група осіб за попередньою змовою чи вже повноцінна озброєна банда? Саме на нього довелося відповідати Верховному Суду в справі № 243/8566/19.
Історія, про яку йтиметься, почалася наприкінці 2018 року в Слов’янську. Двоє знайомих – назвемо їх організаторами – вирішили, що непогано було б заволодіти грошима місцевого валютника. Чоловік регулярно обмінював великі суми й часто мав при собі готівку. Але була проблема: потерпілий знав обох в обличчя й підтримував із ними товариські стосунки. Тож організатори залучили ще двох виконавців – тих, кого потерпілий не знав.
Як усе відбувалося: хроніка підготовки
Із січня 2019 року четвірка почала стежити за майбутньою жертвою. Використовували три автомобілі, зокрема спеціально відремонтований за спільні кошти ВАЗ 11193 «Калина». Протягом кількох тижнів вони вивчали розпорядок дня потерпілого, маршрути його пересування, місця обміну валют.
30 і 31 січня 2019 року, сидячи в тій самій «Калині», спільники детально обговорили план. Обрали місце для нападу – неосвітлений майданчик біля спорткомплексу «Локомотив», розподілили ролі, продумали варіанти дій, зокрема із застосуванням зброї. 20 та 21 лютого один із виконавців двічі зустрічався з потерпілим під приводом обміну невеликих сум – це мало приспати пильність жертви перед основним ударом.
22 лютого 2019 року план ввели в дію. Потерпілому призначили зустріч нібито для обміну 3,5 мільйона рублів. Коли той приїхав на місце, виконавці напали на нього в салоні автомобіля, завдали ударів, погрожували вбивством. Напад зірвали правоохоронці – вони вчасно втрутилися й затримали нападників. Сума, на яку зазіхали зловмисники, становила 1 424 500 гривень.
Два обвинувачення – два різні результати
Слідство кваліфікувало дії фігурантів одразу за двома статтями Кримінального кодексу України: ч. 4 ст. 187 КК (розбій, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах, вчинений за попередньою змовою групою осіб) та ст. 257 КК (бандитизм).
І от тут – найцікавіше. Слов’янський міськрайонний суд Донецької області вироком від 21 вересня 2021 року визнав усіх чотирьох винними в розбої, але виправдав за статтею 257 КК. Суд першої інстанції не побачив у їхніх діях складу бандитизму. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 5 лютого 2026 року залишив цей вирок без змін. І ось – справа дійшла до Верховного Суду.
Прокурор у касаційній скарзі наполягав: четвірка створила справжню банду. Мовляв, тут було все – і тривала підготовка, і розподіл ролей, і конспірація, і зброя. А сторона захисту, навпаки, просила скасувати ухвалу апеляційного суду через процесуальні порушення.
Чому це не банда: ключові аргументи судів
Щоб зрозуміти логіку Верховного Суду, варто спершу розібратися, що ж таке банда в розумінні ст. 257 КК. Це не просто група людей, які домовилися вчинити злочин. Це озброєна організована група або злочинна організація, створена для нападів. Ключові ознаки – стійкість, ієрархія, мета вчиняти не один, а серію нападів (або один, але такий, що потребує особливо ретельної підготовки).
І ось що встановили суди в цій справі:
По-перше, між учасниками не було чіткої ієрархії. Так, один із них відігравав роль організатора – фінансував підготовку, пропонував план. Але рішення ухвалювалися спільно. Кожен міг висловлювати заперечення, пропонувати зміни. Жодних наказів чи беззаперечного підпорядкування зафіксовано не було.
Крім того, усі розмови й дії четвірки стосувалися виключно одного конкретного потерпілого. Вони не планували інших нападів, не обговорювали майбутньої злочинної діяльності. Тривала підготовка, стеження, конспірація – усе це свідчило про ретельне готування до розбою, а не про створення стійкого злочинного об’єднання.
І ще один важливий нюанс щодо озброєності. В одного з фігурантів справді знайшли пістолет Макарова з набоями. Але суд установив: організатор не знав про наявність цієї зброї. А без обізнаності всіх учасників про зброю та можливість її застосування ознака озброєності банди не спрацьовує.
Чому це все-таки розбій
Дії організатора кваліфікували за частинами 3, 4, 5 ст. 27 та ч. 4 ст. 187 КК – тобто він виступав і організатором, і підбурювачем, і пособником розбою. Інші отримали покарання безпосередньо за ч. 4 ст. 187 КК.
Кваліфікуюча ознака «особливо великий розмір» також була предметом спору. Захист стверджував, що сторона обвинувачення не довела цієї ознаки. Але Верховний Суд нагадав простий арифметичний розрахунок: у 2019 році мінімальна межа особливо великого розміру становила 576 300 грн (600 неоподатковуваних мінімумів по 960,50 грн). Сума, на яку зазіхали нападники – 1 424 500 грн – перевищувала цю межу більш ніж удвічі.
Кожен із засуджених отримав від 8,5 до 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Прокурор вважав таке покарання занадто м’яким, але Верховний Суд не погодився: суди першої та апеляційної інстанцій ретельно врахували всі обставини – і характер злочину, і особу кожного засудженого, і відсутність каяття.
Процесуальний аспект: чи законно використали матеріали НСРД
Захист також оскаржував допустимість доказів, отриманих під час негласних слідчих (розшукових) дій. Аргумент був такий: НСРД проводилися в межах іншого кримінального провадження – за фактом розбійного нападу на іншу особу. А для використання цих матеріалів у новому провадженні потрібна була окрема ухвала слідчого судді відповідно до ст. 257 Кримінального процесуального кодексу України.
Верховний Суд відхилив цей аргумент. Річ у тім, що обидва кримінальні провадження були об’єднані в одне, а згодом – виділені. А за усталеною практикою, у виділеному провадженні можна використовувати результати НСРД із первинного без додаткових дозволів. Це зовсім інша ситуація, ніж передача матеріалів між непов’язаними провадженнями.
До речі, під час апеляційного розгляду виникла цікава технічна проблема: один із дисків із записами розмов не вдалося відтворити. Але суд дослідив протокол огляду цього диска, складений раніше. І, що важливо, неможливість повторного відтворення не завадила суду ухвалити рішення на користь засуджених – апеляційний суд якраз і погодився з виправданням за ст. 257 КК.
Верховний Суд залишив касаційні скарги і прокурора, і захисника без задоволення. Ухвала апеляційного суду від 5 лютого 2026 року набрала законної сили остаточно.
Ця справа – хороша ілюстрація того, як на практиці працює розмежування між бандитизмом і груповим злочином. Сама по собі тривала підготовка, навіть із елементами конспірації та розподілом ролей, ще не робить групу бандою. Для ст. 257 КК потрібен більш високий рівень організації – стійкість об’єднання, спрямованість на систематичну злочинну діяльність і, що критично важливо, обізнаність усіх учасників про зброю. Якщо хоча б один із цих елементів відсутній – перед вами не банда, а група осіб за попередньою змовою. І різниця тут не лише в назві статті, а в принципово різному підході до кваліфікації дій та призначення покарання.
