Касаційна скарга може стати рятівним колом, коли апеляційний суд поставився до справи формально. У справі № 715/1192/21 Верховний Суд переконався в цьому на практиці, скасувавши ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2026 року. Історія об’єднала чотирьох обвинувачених, десятки епізодів незаконного обігу амфетаміну та одразу кілька касаційних скарг – від захисту і від прокурора. Що цікаво, частково правими виявилися обидві сторони.
Про що, власне, йдеться
Фабула справи доволі об’ємна. За версією обвинувачення, у серпні 2020 року мешканець Чернівецької області організував систематичне виготовлення амфетаміну в двох гаражних приміщеннях на вулиці Черетейській у селі Коровія. Для цього він придбав різноманітне обладнання, прекурсори, кислоти та луги. До діяльності залучив ще трьох осіб – кожен мав свою роль: хтось допомагав із виготовленням, хтось підшукував покупців, хтось безпосередньо збував речовину.
Правоохоронці провели серію оперативних закупок. Перша відбулася 1 вересня 2020 року, далі – 10 вересня, 16, 17, 18 і 19 листопада. Обсяги вилученої речовини коливалися від 0,08 г до майже 4 г за один епізод. Після цього, 20 листопада 2020 року, відбулися масштабні обшуки в гаражах, квартирах та автомобілях фігурантів. Вилучили понад 285 грамів амфетаміну (особливо великий розмір), прекурсори – сірчану кислоту та фенілнітропропен, а також канабіс, який обвинувачені зберігали для власного вживання. Додатково у квітні 2021 року під час ще одного обшуку в гаражі знайшли ще понад 8 грамів амфетаміну.
Крім того, слідство встановило, що один із фігурантів замовив через «Нову Пошту» прекурсор фенілнітропропен загальною масою понад 380 грамів – теж особливо великий розмір. Посилки виявили у відділенні № 2 у Чернівцях уже після затримання підозрюваного.
Що вирішив суд першої інстанції
Глибоцький районний суд Чернівецької області вироком від 23 червня 2025 року визнав усіх чотирьох осіб винуватими. Але – і це ключовий момент – не погодився з кваліфікацією дій як вчинених у складі організованої групи. Суд визнав, що обвинувачені діяли за попередньою змовою групою осіб, а не як організована група в розумінні частини 3 статті 28 Кримінального кодексу України. Це прямо вплинуло на кваліфікацію злочинів і, відповідно, на міру покарання: організована група – це обтяжуюча обставина, яка серйозно підвищує межі відповідальності.
Організатору призначили 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна (крім житла) за сукупністю злочинів, передбачених частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311, частиною 2 статті 317, частиною 2 статті 307 та частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України. Інші фігуранти отримали від 6 до 9 років. Двох осіб частково виправдали за тими епізодами, де суд не побачив достатніх доказів, – зокрема, за статтею 311 КК (прекурсори) та за епізодами, пов’язаними з організацією місця для виготовлення наркотиків.
Хто і з чим пішов до касації
До Верховного Суду звернулися одразу п’ятеро учасників. Засуджені та їхні захисники наполягали на недоведеності обвинувачення за ключовими епізодами збуту. Вони стверджували, що відеозаписи оперативних закупок не фіксують моментів передачі речовини, а отже, мав місце не збут, а спільне вживання. Також захист указував на можливу провокацію з боку правоохоронців – мовляв, саме залучені до оперативних закупок особи ініціювали контакти, телефонували, просили знайти наркотики. Крім того, сторона захисту скаржилася на порушення права на захист під час судових дебатів у першій інстанції.
Прокурор, зі свого боку, вимагав переглянути вирок через м’якість покарання та наполягав, що суди безпідставно виключили кваліфікуючу ознаку організованої групи. На думку обвинувачення, всі ознаки такого об’єднання були в наявності: стійкість, тривалість діяльності, стабільний склад, розподіл ролей, єдиний план і заходи конспірації.
Парадокс у тому, що кожна касаційна скарга містила цілком конкретні аргументи, які апеляційний суд мав би ретельно перевірити. Натомість він обмежився загальними фразами – і саме це стало фатальною помилкою.
У чому саме помилився апеляційний суд
Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляції не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України. Порушень виявилося одразу кілька.
Перше. Апеляційний суд фактично не перевірив доводів про відсутність відеофіксації моментів збуту. Засуджені стверджували, що на відеозаписах оперативних закупок не видно безпосередньої передачі амфетаміну чи грошей. Один із фігурантів наполягав: він не продавав речовину, а лише спільно вживав її із закупником. Замість того, щоб проаналізувати зміст відеозаписів у контексті цих аргументів, апеляція просто послалася на те, що місцевий суд уже дослідив ці докази.
Друге. Суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів, які б пояснювали, чому сукупність наявних доказів є достатньою для доведення винуватості поза розумним сумнівом. Просте посилання на висновки експертів не рятує ситуацію – експертиза підтверджує вид і масу речовини, але не обставини її передачі від однієї особи до іншої. Крім того, апеляція не пояснила, яким чином встановлені місцевим судом обставини спростовують запропоновану засудженими версію подій.
Третє. У питанні про організовану групу апеляція обмежилася окремими аргументами – мовляв, немає доказів розподілу доходів чи спільного доступу до місць виготовлення. Але ж прокурор у своїй скарзі наводив значно ширший перелік ознак: стійкість об’єднання, розподіл ролей, єдиний план, заходи конспірації, використання месенджерів для координації. Усього цього апеляційний суд просто не проаналізував.
Показовий момент із повторним дослідженням доказів
Окремої уваги заслуговує епізод із клопотанням захисту про повторне дослідження доказів. Частина 3 статті 404 Кримінального процесуального кодексу України дозволяє таке, якщо сторона вважає, що місцевий суд дослідив докази неповно або з порушеннями. Захист чітко пояснив, чому просить переглянути відеозаписи: на них, за твердженням обвинувачених, відсутня фіксація збуту.
Апеляційний суд формально перевірив, чи відкриваються диски та файли, і на цьому зупинився. Технічну справність носіїв підтвердили, а от зміст записів – ні. Верховний Суд прямо вказав: така перевірка не є повторним дослідженням доказу в розумінні статті 404 КПК. Без безпосереднього сприйняття зафіксованих на відео відомостей неможливо зіставити їх із висновками першої інстанції та перевірити конкретні доводи скаржників. А саме цього й вимагав захист.
Що далі
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду скасувала ухвалу апеляції і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Усім обвинуваченим обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів – до 22 жовтня 2026 року включно. Це стандартна практика, коли йдеться про особливо тяжкі злочини з ризиком переховування від правосуддя.
Під час нового апеляційного перегляду суду доведеться справді заглибитися в аргументи обох сторін. Перевірити, чи підтверджується кожен епізод збуту належними й достатніми доказами. Дати оцінку доводам про провокацію – з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, на яку посилався захист. Проаналізувати всю сукупність обставин на предмет наявності ознак організованої групи за частиною 3 статті 28 КК. І за наявності підстав – повторно дослідити докази, цього разу по суті, а не лише технічно.
Верховний Суд також звернув увагу на розумні строки: кримінальне провадження розпочалося ще у 2018 році, і відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд справи протягом розумного строку. Тож апеляційному суду рекомендували вжити всіх передбачених законом заходів для своєчасного розгляду.
Ця справа – хороша ілюстрація того, що формальний підхід апеляції до перевірки доводів сторін майже неминуче призводить до скасування її рішення. Касаційна скарга в таких випадках стає не просто процесуальним документом, а реальним інструментом для виправлення судових помилок. І коли Верховний Суд фіксує, що апеляція обмежилася технічною перевіркою дисків замість аналізу їхнього змісту, – це сигнал для всієї судової системи про неприпустимість такого підходу.
