Встановлення факту проживання однією сім’єю через суд здається простим юридичним інструментом – особливо коли йдеться про спадщину. Але реальність виявляється значно складнішою. Постанова Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №738/1093/19 наочно показує, як одна принципова помилка зводить нанівець усю судову перспективу.
Історія, яку розглядав суд, – класична для українських реалій. Чоловік і жінка прожили разом понад 30 років без офіційної реєстрації шлюбу. Вели спільне господарство, підтримували будинок, мали єдиний бюджет. Після смерті жінки у 2010 році відкрилася спадщина – земельна ділянка на 2,67 гектара. Чоловік пережив її лише на два роки. І весь цей час жодного разу не звернувся до нотаріуса.
Коли ж онук померлого чоловіка спробував отримати цю землю, нотаріус відмовив – адже шлюб між його дідом і тією жінкою зареєстрований не був. Тоді онук пішов до суду з вимогою встановити факт проживання однією сім’єю. Здавалося б, усе логічно: є довідки сільради про спільне проживання, є свідки, період – понад 30 років. Але й суд першої інстанції, й апеляція, а згодом і Верховний Суд сказали рішуче «ні».
Чому так сталося? Давайте розбиратися.
Що таке факт проживання однією сім’єю і навіщо він потрібен
Встановлення факту проживання однією сім’єю – це особливий вид судового провадження, передбачений статтею 293 Цивільного процесуального кодексу України. Суд не вирішує спір, а лише підтверджує: так, ці люди дійсно жили разом, мали спільний побут, бюджет і господарство. Для спадщини це критично важливо. Стаття 1264 Цивільного кодексу України прямо каже: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років, входять до четвертої черги спадкоємців за законом.
Але є нюанс. Суд встановлює такий факт лише тоді, коли це реально породжує юридичні наслідки для заявника. І отут криється головна пастка. Якщо ви просите суд підтвердити факт, який не впливає на ваші права тут і зараз, – отримаєте відмову. Не тому, що ви неправі по суті. А тому, що суд не працює як довідкове бюро – йому потрібен живий, актуальний правовий інтерес.
Ключова помилка: чому онук програв
Подивімося на хронологію. Жінка померла у січні 2010 року. Чоловік, який прожив із нею три десятиліття, не подав заяву про прийняття спадщини. Не пішов до суду, щоб встановити факт їхнього спільного проживання. Він просто продовжував жити у тому ж будинку – і за два роки помер сам.
Верховний Суд у справі №738/1093/19 чітко вказав: якщо спадкоємець за життя не оформив право на спадкове майно, це майно не входить до складу його власної спадщини. Простіше кажучи: дід не став власником землі, тому онук не може її успадкувати після діда. Ланцюжок прав розірвався на першій же ланці.
Це нагадує ситуацію, коли ви не забрали посилку на пошті, а ваш родич потім намагається отримати її замість вас. Посилка вашою власністю так і не стала – відповідно, й передати її у спадок ви не можете. Так само і з земельною ділянкою: поки спадкоємець не завершив процедуру, власником він не вважається.
Суди також звернули увагу на поведінку самого діда. Протягом двох років після смерті жінки він не виявив жодного наміру оформити спадщину. Не звернувся до нотаріуса. Не подав позову про встановлення факту. Жодного руху. І це стало фатальним для всієї юридичної конструкції.
Реєстрація за однією адресою – ще не доказ сімейного життя
Окремий важливий момент, якого торкнувся Верховний Суд: сама лише реєстрація за однією адресою нічого не доводить. Стаття 29 Цивільного кодексу України дозволяє людині мати кілька місць проживання. А стаття 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» пояснює, що реєстрація здійснюється лише за однією адресою – навіть якщо людина фактично живе у двох чи більше місцях.
Тому довідки сільради про те, що двоє людей були зареєстровані в одному будинку, не є беззаперечним доказом їхнього сімейного життя. Суду потрібна повна картина: спільний бюджет, спільні покупки, участь у ремонті житла, свідчення сусідів і родичів. І що принципово – ця картина має підтверджувати довготривалі відносини, спрямовані саме на сімейне життя. У нашій справі заявник обмежився довідками й одним свідком – і цього виявилося недостатньо.
Коли встановлення факту проживання однією сім’єю справді працює
Коротка відповідь: коли заявник сам жив зі спадкодавцем. Наприклад, жінка прожила з чоловіком 10 років без шлюбу, він помер – вона звертається до суду, підтверджує факт спільного проживання, і на цій підставі отримує спадщину як спадкоємець четвертої черги. Це класичний і робочий сценарій, підтверджений десятками судових рішень.
Також це може спрацювати, якщо спадкоємець за життя встиг хоча б частково запустити процедуру. Наприклад, подав заяву нотаріусу, але не довів справу до кінця через хворобу чи раптову смерть. У такому разі його власні спадкоємці можуть продовжити процес – і тоді встановлення факту проживання однією сім’єю між померлими матиме реальний сенс.
Але в нашій справі №738/1093/19 усе інакше. Дід не зробив жодного кроку. І коли онук намагався надолужити це через суд, усі три інстанції відповіли однаково: правових наслідків для вас це не створить.
Додатковий бар’єр: шлюбне законодавство до 2004 року
Кодекс про шлюб та сім’ю України, який діяв до 1 січня 2004 року, взагалі не передбачав інституту спільної сумісної власності для осіб, які живуть разом без реєстрації шлюбу. Це означає, що суди можуть враховувати лише той період спільного проживання, який припадає на час після набрання чинності Сімейним кодексом України.
Для пар, чиї стосунки почалися ще за радянських часів, це створює додатковий бар’єр. Уявіть: люди прожили разом 30 років, але з точки зору майнових прав «зараховано» може бути лише останні 6-7. І хоча у коментованій справі Верховний Суд не заглиблювався у цей нюанс, судова практика загалом рухається саме таким шляхом.
Як убезпечити себе і близьких
Якщо ви живете з партнером без реєстрації шлюбу, варто подбати про майбутнє вже сьогодні. Найнадійніший варіант, який знімає всі питання, – скласти заповіт. Жодних судів, жодних доведень факту спільного проживання. Чітко, прозоро, без сюрпризів.
Другий варіант – зареєструвати шлюб. Багатьом це здається зайвою формальністю, але з позиції спадкового права це найпотужніший захист. Подружжя входить до першої черги спадкоємців, і жодних додаткових фактів встановлювати не потрібно.
Якщо ж рідна людина вже пішла з життя, а шлюб не був зареєстрований, – не зволікайте. Шестимісячний строк для прийняття спадщини спливає швидко. Паралельно з візитом до нотаріуса можна звертатися до суду в окремому провадженні – якщо спору про право немає. І головне: ви маєте бути безпосереднім учасником тих сімейних відносин. Спроба встановити факт проживання для двох уже померлих людей, коли ви самі не жили з жодним із них, майже напевно зазнає невдачі. Саме це й підтвердив Верховний Суд у справі №738/1093/19: право на спадщину виникає в того, хто за життя встиг його реалізувати, а померлий спадкоємець, який так і не оформив майно, не передасть його далі по ланцюжку. Жорстко, але логічно.
