Скасування постанови ТЦК – це не абстрактна юридична конструкція, а цілком досяжний результат, якщо знати свої права і вчасно звернутися до суду. Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у справі №210/6212/24 визнав протиправною та скасував постанову начальника ТЦК про накладення штрафу в розмірі 17 000 гривень. Підставою для штрафу стала ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – порушення законодавства про мобілізацію в особливий період.
Давайте розберемо цю справу покроково, без юридичного туману і складних конструкцій. Це допоможе зрозуміти логіку суду і, можливо, стане в нагоді тим, хто опинився в подібній ситуації.
Що сталося насправді
Уявіть собі звичайний ранок. 15 жовтня 2024 року, близько шостої ранку, чоловіка зупиняють на вулиці та примусово доставляють до територіального центру комплектування. Утримують там до першої години дня. Протокол затримання не складають, права не роз’яснюють, направлення на військово-лікарську комісію не вручають.
А потім – постанова про штраф. 17 тисяч гривень за те, що людина нібито відмовилася проходити військово-лікарську комісію. Постанову винесли без його присутності під час розгляду справи. І це при тому, що чоловік, за його словами, ніколи не був військовозобов’язаним і не мав жодного військово-облікового документа.
Саме так описує події позивач. Чи схоже це на законну процедуру? Чесно кажучи, не дуже. Але давайте подивимося, що на це сказав суд.
Позиція ТЦК: що каже інша сторона
Територіальний центр комплектування, звісно, мав свою версію подій. У відзиві на позов відповідач стверджував: позивач є військовозобов’язаним і перебуває на обліку саме в цьому ТЦК. Останній раз він проходив ВЛК аж у 2002 році – а повторний медичний огляд потрібен щоп’ять років. Тож йому вирішили видати направлення.
За версією ТЦК, 15 жовтня позивач категорично відмовився отримувати направлення та проходити військово-лікарську комісію. Протокол склали о 8:30 у його присутності. Розгляд справи призначили на 12:00 того ж дня, права роз’яснили, постанову вручили особисто.
Крім того, відповідач зазначав: затримання та доставлення позивача – це не їхня робота, тому ці обставини не стосуються предмета спору. А відсутність електронного кабінету в ЄСІТС ТЦК заперечував – кабінет зареєстровано ще у травні 2024 року.
Перший удар по постанові: позивач не військовозобов’язаний?
І ось тут суд поставив ключове запитання. А чи довів ТЦК, що позивач узагалі є військовозобов’язаним? Адже це – фундамент усієї справи. Немає статусу військовозобов’язаного – немає обов’язку проходити ВЛК – немає складу правопорушення.
За правилами Кодексу адміністративного судочинства України (ч.2 ст.77), у справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень тягар доказування лежить на відповідачеві. Простіше кажучи: це ТЦК має довести, що його постанова законна, а не людина має доводити свою невинуватість.
І що ж ми бачимо у відзиві ТЦК? Фактично перекладання обов’язку доказування на позивача. Мовляв, він не надав доказів виключення з військового обліку. Але ж це не його обов’язок! Суд чітко вказав: відповідач не довів, що позивач станом на 15 жовтня 2024 року був військовозобов’язаним. А раз так – він не був суб’єктом адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Уже цього достатньо для скасування постанови ТЦК. Але суд пішов далі.
Другий удар: де рішення про направлення на ВЛК?
У матеріалах справи є досить красномовний документ. Копія розписки про одержання позивачем направлення для проходження ВЛК на 16 жовтня 2024 року. Тобто на наступний день після складання протоколу та оскаржуваної постанови. І це свідчить: чоловік не відмовлявся від отримання направлення – він його отримав.
Але є ще один нюанс, і він серйозний. У справі наявна заява позивача про відмову від проходження ВЛК. Схоже, мова йде про якесь інше направлення чи рішення. Однак – увага – цього рішення в матеріалах справи просто немає. І до протоколу про адміністративне правопорушення воно не долучене. Фізично відсутнє.
Тут важливий момент. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 4 ч. 1 ст. 22) та Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» прямо вимагають наявності оформленого рішення про направлення військовозобов’язаного на ВЛК. Пункти 74 і 74-1 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» також це підтверджують.
Без цього паперу вимога ТЦК пройти військово-лікарську комісію – юридично порожня. А якщо немає законної вимоги, то немає й відмови від її виконання. І немає об’єктивної сторони правопорушення.
Чим усе закінчилося
Суд ухвалив рішення, яке багатьом може здатися просто зразком здорового глузду. Позов задовольнити повністю. Дії начальника ТЦК визнати протиправними. Постанову про штраф скасувати. Справу про адміністративне правопорушення закрити через відсутність події та складу правопорушення. Суд фактично визнав, що ТЦК не довів ані статусу позивача як військовозобов’язаного, ані факту законного направлення на ВЛК – а саме цього вимагає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окремо суд стягнув з ТЦК судовий збір у розмірі 605,60 гривень на користь позивача. Невелика сума, але символічна.
Суд також зазначив, що інші доводи сторін не аналізував – у цьому просто не було потреби. Двох ключових підстав цілком вистачило для прийняття рішення. Відсутність суб’єкта правопорушення (позивач не військовозобов’язаний) та відсутність об’єктивної сторони (немає належного рішення про направлення на ВЛК) – кожна з них окремо вже була вироком для постанови ТЦК.
Кілька практичних порад для тих, хто опинився в схожій ситуації. По-перше, ніколи не пропускайте строки оскарження – у цій категорії справ вони становлять лише 10 днів із дня проголошення рішення. По-друге, уважно ставтеся до того, що і як фіксує ТЦК: наявність чи відсутність направлення, дати, ваші підписи – усе це може стати вирішальним у суді. І по-третє, не беріть на себе тягар доказування там, де закон прямо покладає його на владний орган. Саме це і стало одним із вирішальних чинників у справі №210/6212/24.
Скасування постанови ТЦК у цій справі стало можливим не через якусь юридичну магію чи випадковість, а через елементарне недотримання процедури з боку відповідача. І саме на це варто звертати увагу передусім – не на абстрактні аргументи про несправедливість, а на конкретні прогалини в доказах і документах протилежної сторони.
