Уявіть: ви служите, захищаєте країну, а вдома залишився батько з інвалідністю, який не може сам собі дати раду. Ви подаєте рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а вам відмовляють. Причина? Десь у реєстрі знайшли онуку, яка навчається в іншому місті й фізично не може доглядати за дідусем. Саме така ситуація стала предметом розгляду Хмельницького окружного адміністративного суду, і рішення у цій справі варте уваги кожного, хто стикається з подібною бюрократичною стіною.
Що сталося
Військовослужбовець (назвемо його позивачем) проходив службу у військовій частині Національної гвардії України. Його батько – особа з інвалідністю II групи, довічно. Медичний висновок підтверджував: чоловік не може самостійно пересуватися, не здатен себе обслуговувати й потребує постійного стороннього догляду.
У травні 2026 року військовослужбовець подав рапорт про звільнення з військової служби. Підстава – підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». До рапорту додав повний пакет документів: свідоцтво про народження, довідку МСЕК про інвалідність батька, висновок про потребу в постійному догляді, довідку про зареєстрованих осіб, свідоцтва про смерть інших родичів.
Здавалося б, усе очевидно. Але військова частина відповіла відмовою.
Чому відмовили
Відповідь прийшла листом від 22 червня 2026 року. Суть відмови зводилася до одного речення: акт перевірки сімейного стану встановив наявність інших членів сім’ї другого ступеня споріднення, щодо яких не надано документів про потребу в постійному догляді.
Кого ж «знайшли»? Ідеться про повнолітню онуку батька – студентку першого курсу, яка навчалася на денній формі в Західноукраїнському національному університеті в Тернополі й проживала в студентському гуртожитку. Тоді як батько з інвалідністю мешкав у місті Дунаївці Хмельницької області.
Військова частина вирішила: раз є онука – хай вона й доглядає. А те, що вона за сотні кілометрів і навчається очно, – це нібито не має значення.
Що каже закон
Тут важливий момент. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» у частині дванадцятій статті 26 передбачає: військовослужбовець має право на звільнення з військової служби, якщо йому потрібно здійснювати постійний догляд за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Але є умова – відсутність інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати такий догляд. Або ж ці родичі самі потребують постійного догляду за відповідним медичним висновком.
Ключове слово тут – «відсутність». І саме навколо нього розгорнулася головна битва в суді.
Що вирішив суд
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду подивилася на ситуацію не формально, а по суті. І дійшла висновку: відмова військової частини є протиправною.
Чому? Бо «відсутність інших членів сім’ї» – це не лише про юридичне існування людини в реєстрах. Це про реальну можливість здійснювати постійний догляд. Онука навчається на денній формі в іншому місті, мешкає в гуртожитку – хіба вона може одночасно бути в Тернополі на парах і в Дунаївцях біля дідуся? Вочевидь, ні.
Суд також звернув увагу на важливий нюанс. Військова частина вимагала від позивача довідки про те, що онука сама потребує постійного догляду. Але це логічна помилка. Закон передбачає дві альтернативні умови: або інших родичів реально немає, або вони є, але самі безпорадні. Якщо ж доводиться перша обставина – відсутність реальної можливості догляду – то жодних довідок про потребу онуки в догляді не потрібно.
Що каже Верховний Суд
Суддя у своєму рішенні сперлася на практику Верховного Суду – зокрема, на постанови у справах №380/16966/24, №420/30227/24 та №520/14746/25.
У цих рішеннях Верховний Суд чітко розмежував «юридичну наявність» родича і його «фактичну відсутність». Якщо родич є в документах, але реально не може доглядати – через військову службу, позбавлення волі, навчання в іншому місті чи з інших об’єктивних причин – то для цілей Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» така особа вважається відсутньою.
Це надзвичайно важливий принцип. Він не дає командуванню прикриватися сухими рядками з реєстрів і відмовляти військовослужбовцям у звільненні з військової служби, коли для цього є всі реальні підстави.
Формальний підхід не працює
Колегія, яка перевіряла сімейний стан військовослужбовця, побачила в системі онуку – і цього виявилося достатньо для відмови. Але суд наголосив: сама по собі юридична наявність онуки як особи другого ступеня споріднення не є достатньою підставою для того, щоб відмовити у звільненні з військової служби.
Військова частина навіть не спробувала з’ясувати, чи може ця онука реально доглядати за дідусем. Не запитала, де вона живе, чим займається, чи є в неї фізична можливість бути поруч. Обмежилися формальною галочкою – і все.
Суд такі дії визнав протиправними та зобов’язав військову частину видати наказ про звільнення позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» – через сімейні обставини, а саме у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з інвалідністю II групи.
Що це означає для інших
Це рішення – маяк для всіх, хто опинився в подібній ситуації. Якщо вам відмовляють у звільненні з військової служби лише через те, що десь у реєстрі є далекий родич, який фактично не може виконувати обов’язки догляду, – така відмова є незаконною.
Ключове, що треба довести в суді: реальну неможливість інших родичів здійснювати догляд. Для цього підійдуть довідки про навчання, проходження служби, проживання в іншому місті, стан здоров’я – усе, що підтверджує об’єктивну неспроможність. І не варто боятися посилатися на практику Верховного Суду – вона на вашому боці.
Суд ще раз нагадав: закон існує не для того, щоб плодити паперові відписки, а для захисту реальних людей у реальних життєвих обставинах. І коли військова частина про це забуває – суд нагадує.
