Скасування штрафу за неявку за повісткою – так завершилася історія чоловіка, який із перших днів повномасштабної війни мешкає за кордоном. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області 22 жовтня 2026 року під головуванням судді Хараджі Н.В. визнав постанову територіального центру комплектування протиправною. Давайте розберемося, що саме зламало позицію ТЦК і чому повернути сплачені гроші все ж не вийшло.
Спір точився навколо постанови № R378589 від 26 лютого 2026 року. Нею чоловіка притягнули до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклали штраф 17 000 гривень. Формально йшлося про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Що сталося насправді
Чоловік – військовозобов’язаний і стоїть на обліку. Однак ще на початку великої війни він виїхав на постійне проживання за кордон, став на консульський облік і оновив дані через застосунок «Резерв+». Підтверджували це відмітка в паспорті, закордонний паспорт, довідка військкомату та довідка про зняття з реєстрації в Україні.
14 січня 2026 року чоловік сформував у «Резерв+» військово-обліковий документ і побачив неприємне. Система показувала, що він у розшуку ТЦК та СП за порушення правил військового обліку, а саме за неприбуття за повісткою.
І тут важливий момент. Жодної повістки йому не вручали, жодних викликів не надсилали, протокол про адміністративне правопорушення не складали. Та й фізично це було б неможливо, адже весь цей час він перебуває за кордоном.
Дані про розшук він оскаржив до Хмельницького окружного адміністративного суду. Ухвалою від 21 січня 2026 року там відкрили провадження у справі № 560/775/26.
Пастка електронної черги
Далі історія набула зовсім іншого повороту. Чоловікові треба було поновити документи на право перебування в Польщі, а для цього записатися на прийом до консула. А запис ведеться виключно через електронну чергу.
Ось тут і виникла перепона. На етапі реєстрації систему заблокувала інформація з «Оберіг» про його розшук. А час підтискав.
Щоб розблокувати запис, чоловік скористався функцією «Резерв+». 26 лютого 2026 року він натиснув у застосунку відповідну кнопку і подав запропоновану системою заяву. За кілька хвилин там з’явився файл «Документ» із постановою про штраф 17 000 гривень. Система пропонувала сплатити 50 відсотків протягом 10 днів, після чого його мали зняти з розшуку.
Гроші він сплатив одразу і з розшуку зник. Після цього зміг записатися в електронну чергу до консульства. Повний текст постанови завантажив 27 лютого 2026 року, про що свідчить протокол створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису.
Що вимагав позивач
У позові чоловік просив скасувати постанову, закрити провадження у справі та стягнути з відповідача сплачений штраф разом із комісією – усього 8 610,50 гривні. Саме скасування штрафу за неявку за повісткою і було головною метою звернення.
Він наполягав: постанову винесли за його відсутності, без протоколу, без роз’яснення прав. А найголовніше – самого правопорушення не було.
Відповідач, до речі, відзив не подав. Лише надіслав витребувані судом матеріали адміністративного провадження.
Аргументи суду
Суд дослідив матеріали і побачив у них чимало прогалин. Виявилося, що в оскаржуваній постанові ТЦК не вказав ані мети виклику, ані дати, коли позивач мав з’явитися. Це вже само по собі дивно.
Ключовим стало інше. Будь-яких доказів того, що повістку надсилали й отримували за правилами, у матеріалах справи немає.
Щоб покарати за неявку, потрібно довести, що обов’язок з’явитися справді виник. А його породжує виклик, надісланий належним чином. Абзац 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо говорить: громадяни зобов’язані з’являтися за викликом до ТЦК у строк та місце, зазначені в повістці.
Далі суд звернувся до підзаконних актів. Пункт 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, чітко перелічує, що вважається належним підтвердженням оповіщення.
Якщо повістку вручали особисто – потрібен підпис про отримання, відеозапис вручення або відеозапис відмови. Якщо надсилали поштою – потрібен день отримання, підтверджений документами оператора, або відмітка про відмову чи про відсутність особи за адресою.
Пункт 82 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 5 березня 2009 року, додає свої нюанси. Рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» вручають особисто. Якщо адресата немає вдома, працівник пошти повідомляє його телефоном або вкладає повідомлення в скриньку. І лише через три робочі дні ставить позначку «адресат відсутній».
Примітка, яка рятує від штрафу
Окремо суд наголосив на примітці до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Там прямо сказано: положення статей 210 і 210-1 не застосовують, якщо держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів може отримати персональні дані людини шляхом електронної взаємодії з іншими реєстрами.
Простими словами, якщо ТЦК міг дізнатися потрібне з реєстру, штрафувати за неявку немає підстав. А відповідач неможливості отримати ці дані не довів – жодних доказів не надав.
Презумпція невинуватості працює
Суд нагадав про статтю 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вона зобов’язує орган, який розглядає справу, з’ясувати, чи справді було правопорушення і чи винна конкретна особа.
Вина має бути доведена належними доказами, а не припущеннями. Усі сумніви тлумачать на користь людини, яку притягують до відповідальності. Класична презумпція невинуватості, знайома всім.
Згадав суд і рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Згідно з ним оцінка доказів ведеться за критерієм «поза розумним сумнівом», а доведення має бути переконливим, чітким і взаємоузгодженим.
Яким вийшло рішення
Підсумок склався на користь позивача, хоч і не повністю. Постанову № R378589 від 26 лютого 2026 року суд скасував, а провадження у справі закрив.
А от стягнути назад сплачені гроші не вийшло. Суд пояснив: частина 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України дає місцевому загальному суду лише чотири варіанти рішень. Залишити постанову без змін, скасувати і надіслати на новий розгляд, скасувати і закрити справу або пом’якшити стягнення.
Повноваження стягувати сплачений штраф у такій категорії справ у суду просто немає. Тому вимогу про повернення 8 610,50 гривні відхилили. Людина може розраховувати на повернення коштів в інший спосіб, але це вже окрема процедура.
Що з цього винести
Історія показова одразу з кількох причин. По-перше, вона нагадує: автоматичні дані в застосунку не завжди означають, що людина справді щось порушила. По-друге, ТЦК має доводити факт належного оповіщення, а не просто посилатися на реєстр.
Крім того, примітка до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення – потужний аргумент на захист. Якщо держава може взяти дані з реєстру, карати за неявку не можна.
Нарешті, варто пам’ятати про строки. Рішення ще може бути переглянуте – протягом десяти днів його можна оскаржити до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Так скасування штрафу за неявку за повісткою стало не просто перемогою однієї людини. Це нагадування всім: без належно доведеного оповіщення жоден штраф у суді не встоїть.
