Державна реєстрація захисних споруд – це не просто бюрократична формальність. Уявіть: протирадіаційне укриття на 100 осіб, збудоване ще у 1985 році, десятиліттями стоїть без жодного запису в Державному реєстрі речових прав. Формально – нічиє. А фактично? Розташоване на території приватного підприємства, яке колись було державним. Саме ця правова невизначеність стала предметом судового спору, крапку в якому Верховний Суд поставив 8 червня 2026 року.
Давайте розберемося, про що, власне, йшлося.
Що трапилося в Ширяєвому
На території колишнього Ширяївського автотранспортного підприємства 15167 в Одеській області розміщене протирадіаційне укриття №59893. Площа – 157,7 кв. м, місткість – 100 людей. Збудували його у 1985 році, прийняли в експлуатацію, оформили технічний паспорт та облікову картку. Усе як годиться.
А потім, у 1995 році, підприємство приватизували. Цілісний майновий комплекс викупила спілка покупців, створена трудовим колективом. Згодом підприємство перетворили на ВАТ, потім на ПрАТ, а зрештою – на ТОВ «Ширяївське АТП 15167». Змінювалися назви, форми власності, записи в реєстрах.
А от захисна споруда – ніби загубилася.
Коли Березівська окружна прокуратура почала перевіряти документи, з’ясувалася цікава деталь. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було жодного запису про право власності на це укриття. Не державної, не приватної – ніякої. У технічній документації на комплекс будівель підприємства ПРУ №59893 згадувалося лише пунктирними лініями на план-схемі території. І все.
Чому захисні споруди – особливе майно
Тут важливий момент. Ще Державна програма приватизації, затверджена постановою Верховної Ради України у 1992 році, прямо забороняла приватизацію протирадіаційних споруд. Ця заборона збереглася й досі – Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна» відносить захисні споруди цивільного захисту до об’єктів, необхідних для виконання державою своїх основних функцій.
Іншими словами, таке майно не продається. Не може перейти в приватні руки. Навіть якщо воно фізично розташоване на території приватизованого підприємства.
Чесно кажучи, логіка тут зрозуміла. Укриття – це не склад і не гараж. Це об’єкт, від якого залежить життя людей під час надзвичайних ситуацій, воєнних дій, радіаційних аварій. Держава не може дозволити, щоб така споруда опинилася у власності приватної особи, яка завтра вирішить її перебудувати, здати в оренду чи просто занедбати.
Кодекс цивільного захисту України визначає протирадіаційне укриття як негерметичну споруду, де створені умови для перебування людей та їх захисту протягом щонайменше 48 годин. Це не розкіш і не примха – це базовий елемент безпеки.
Позиція Фонду держмайна: чому відмовлялися реєструвати
У квітні 2025 року прокурор звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду державного майна України. Вимоги були чіткі: визнати бездіяльність ФДМУ протиправною і зобов’язати оформити право державної власності на спірне укриття.
Позиція Фонду виявилася не менш чіткою: ми тут ні до чого. По-перше, споруда розташована на території приватного підприємства, яке, найімовірніше, і є власником. По-друге, облік захисних споруд – це функція Державної служби з надзвичайних ситуацій, а не ФДМУ.
Крім того, представники Фонду наголошували: якщо право власності на будівлі, в яких розміщене укриття, вже зареєстроване за ТОВ «Ширяївське АТП 15167», то повторна реєстрація неможлива. Вийде подвійне право власності на один і той самий об’єкт.
К слову, Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях у своїх листах підтвердило: захисні споруди до статутного капіталу приватизованого підприємства не передавались. Тобто Фонд сам визнавав – укриття не приватизовувалося. Але реєструвати право держави на нього все одно не поспішав.
Що вирішили суди
Одеський окружний адміністративний суд у листопаді 2025 року позов задовольнив. П’ятий апеляційний адміністративний суд у березні 2026 року залишив це рішення без змін. І ось – Верховний Суд остаточно підтвердив: державна реєстрація захисних споруд, які залишилися без належного оформлення після приватизації підприємств, – це прямий обов’язок ФДМУ.
Логіка судів базувалася на кількох ключових аргументах.
Перше. Захисна споруда – самостійний об’єкт нерухомого майна. Вона має окреме функціональне призначення, власні технічні характеристики і нерозривно пов’язана із земельною ділянкою. Той факт, що укриття розташоване на території приватного комплексу, не означає автоматичного переходу права власності.
Друге. Заборона на приватизацію таких об’єктів діє незалежно від зміни власника будівлі. Перехід права власності на цілісний майновий комплекс до приватної особи не спричинює переходу права власності на захисну споруду цивільного захисту – вона зберігає свій особливий правовий режим і залишається у державній власності.
Третє. ФДМУ – центральний орган виконавчої влади, який управляє об’єктами державної власності. Саме він, згідно із Законом України «Про Фонд державного майна України» та Законом України «Про управління об’єктами державної власності», уповноважений реалізовувати правомочності держави як власника. Оформлення права власності – його прямий обов’язок.
А що щодо аргументу про ДСНС? Суд чітко розмежував: облік захисних споруд – це одне, а державна реєстрація захисних споруд та речових прав на них – зовсім інше. Це різні процедури з різними цілями. І відповідальність за реєстрацію права власності лежить саме на Фонді держмайна.
Чим усе закінчилося
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФДМУ без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін. Тепер Фонду доведеться оформити правовстановлюючі документи і провести державну реєстрацію права власності на ПРУ №59893.
Крім очевидного практичного результату, справа №420/11322/25 має важливий прецедентний характер. Суд касаційної інстанції чітко висловився: відсутність запису в Державному реєстрі речових прав не означає, що держава не має права власності. Реєстрація має похідний характер від самого факту виникнення права. А право це виникло ще у 1985 році, коли укриття збудували за державний кошт.
Ухилення ФДМУ від виконання обов’язку щодо належного оформлення права власності держави призводить до збереження стану правової невизначеності. А це створює ризики протиправного використання, знищення, пошкодження об’єкта. Більше того – обмежує можливість держави повноцінно реалізовувати свої функції у сфері цивільного захисту.
Тож державна реєстрація захисних споруд цивільного захисту – це не просто рядок у законі. Це інструмент, який дозволяє державі контролювати долю об’єктів, від яких у критичний момент залежатиме життя людей. І Верховний Суд недвозначно нагадав про це Фонду держмайна.
