Конфіскація майна при іспитовому строку неможлива – це пряма заборона, закріплена у статті 77 Кримінального кодексу України. Але що робити, коли суд першої інстанції все ж призначає і те, й інше, апеляція це рішення підтримує, а Верховний Суд визнає помилку – і при цьому відмовляється її виправляти? Саме така юридична колізія сталася у справі № 163/1570/21, яку нещодавно розглянув Касаційний кримінальний суд.
Давайте розберемо цю ситуацію детальніше – вона дає одразу кілька важливих уроків про те, як працює (і як іноді дає збій) система кримінального правосуддя.
Про що взагалі йшлося у справі
Фабула – класична для «бурштинових» проваджень. Генеральний директор ТОВ «Український Бурштиновий Дім», за версією слідства, незаконно придбав понад 115 кілограмів бурштину-сирцю. Далі – уклав зовнішньоекономічні контракти з литовськими компаніями, підробив видаткові накладні, підкоригував висновки Державного гемологічного центру. Загалом, зробив усе, щоб вивезти каміння за межі України під виглядом законного експорту.
Не вийшло. 26 червня 2020 року на митному посту «Ягодин» бурштин вилучили. Ринкова вартість партії склала майже 450 тисяч гривень.
Локачинський районний суд Волинської області у грудні 2022 року визнав чоловіка винним за двома статтями: ч. 3 ст. 240-1 Кримінального кодексу України (незаконне придбання, зберігання та збут бурштину у значних розмірах) і ч. 1 ст. 366 КК (службове підроблення документів).
І ось тут починається найцікавіше.
Як суди призначали покарання
За бурштин суд дав 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. За підроблення документів – штраф 51 000 гривень із позбавленням права обіймати певні посади на 2 роки. За сукупністю злочинів вийшло остаточне покарання – 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
А тоді – увага – суд застосував статтю 75 КК України і звільнив засудженого від відбування основного покарання з іспитовим строком на 3 роки. Тобто людина отримала конфіскацію майна, але до в’язниці не пішла. Два несумісних рішення в одному вироку.
Рівненський апеляційний суд у листопаді 2025 року частково змінив вирок. За ч. 1 ст. 366 КК він перерахував штраф за правильною редакцією закону й одразу звільнив від нього через закінчення строків давності. А от конфіскацію майна при іспитовому строку – залишив без змін.
Що каже стаття 77 Кримінального кодексу
Тут усе гранично чітко. Стаття 77 КК України передбачає: якщо особу звільнено від відбування покарання з випробуванням, додаткове покарання у виді конфіскації майна не застосовується.
Це не дискреція суду і не питання доцільності. Це імперативна норма. Конфіскація майна при іспитовому строку – речі, які законодавець свідомо розвів по різних площинах. Логіка тут проста: якщо держава вирішила дати людині шанс виправитися без ізоляції від суспільства, то й конфісковувати її майно недоцільно.
І тим не менш – два суди поспіль цю норму проігнорували.
Позиція Верховного Суду: помилка є, але хай виправляють на місцях
Прокурор у касаційній скарзі прямо вказав на це порушення. І Касаційний кримінальний суд Верховного Суду з ним погодився.
У постанові Суду зазначено: суди обох інстанцій призначили додаткове покарання у виді конфіскації майна, водночас звільнивши особу від відбування основного покарання. А відповідно до ст. 77 КК, у разі звільнення з випробуванням конфіскація не застосовується.
Здавалося б – очевидна підстава для зміни судових рішень. Але Верховний Суд вирішив інакше.
Він вказав: таке порушення не тягне за собою скасування чи зміну рішень. Натомість сторони мають право звернутися до місцевого суду з клопотанням про роз’яснення порядку виконання судового рішення – у порядку статей 537 і 539 Кримінального процесуального кодексу України.
Тобто Верховний Суд визнав, що конфіскація майна при іспитовому строку – це помилка, але виправляти її має той самий суд першої інстанції, який цю помилку і допустив. Відверто кажучи, логіка не найочевидніша. Але така позиція найвищої судової інстанції, і з нею доведеться працювати.
Чому це рішення важливе для практики
По-перше, воно нагадує: стаття 77 КК – не декоративна норма. Призначаючи покарання зі звільненням від його відбування, суд зобов’язаний перевірити, чи не призначив він разом із цим конфіскацію.
По-друге, Верховний Суд фактично підказав механізм виправлення такої помилки. Статті 537 і 539 КПК – це інструмент, яким може скористатися і сторона захисту, і прокурор, і сам засуджений. Клопотання про роз’яснення порядку виконання вироку – не надто популярний, але цілком робочий спосіб дотиснути питання, коли в рішенні є внутрішня суперечність.
Крім того, у цій же справі проявилася ще одна цікава колізія – щодо подвійного статусу обвинуваченого. Суд визнав чоловіка службовою особою для цілей статті 366 КК, але водночас – фізичною особою для статті 240-1 КК. Захист намагався довести, що це взаємовиключні статуси. Верховний Суд відповів однозначно: суб’єктом злочину за ст. 240-1 КК може бути лише фізична особа, але це не виключає того, що ця ж особа має статус службової та діє з використанням службового становища.
Ще один момент – про звільнення від покарання через строки давності. Апеляційний суд застосував статтю 49 та ч. 5 ст. 74 КК України і звільнив засудженого від покарання за ч. 1 ст. 366 КК без його згоди. Той обурився: мовляв, це порушує презумпцію невинуватості. Але Верховний Суд роз’яснив важливу різницю: звільнення від кримінальної відповідальності (де згода справді потрібна) і звільнення від покарання (де вона не вимагається) – це різні правові інститути, і плутати їх не варто.
Що з цього випливає
Справа № 163/1570/21 – добрий приклад того, як навіть у досить типовому кримінальному провадженні може виникнути одразу кілька неочевидних правових вузлів. І як важливо читати судові рішення уважно, не пропускаючи те, що на перший погляд здається технічною деталлю.
Конфіскація майна при іспитовому строку – це помилка, яку суди, на жаль, допускають. І позиція Верховного Суду у цій справі хоч і не вирішує проблему остаточно, але принаймні дає чіткий алгоритм: якщо ви зіткнулися з такою ситуацією – не треба чекати, поки хтось виправить її за вас. Статті 537 і 539 КПК у вашому розпорядженні.
