Ситуація, коли засуджений намагається домогтися зарахування строку попереднього ув’язнення одразу у двох кримінальних провадженнях, виглядає майже як спроба отримати подвійну вигоду. Саме такий випадок розглядав Верховний Суд у справі № 947/21366/24, і його висновки варті уваги кожного, хто цікавиться тонкощами кримінального права.
Що сталося насправді
Уявіть собі: людина отримує вирок, їй зараховують час, проведений у СІЗО, і вона виходить на волю з іспитовим строком. Але замість того, щоб виправитися, вчиняє новий злочин – цього разу йдеться про зберігання наркотиків в особливо великих розмірах.
Саме так розвивалися події у фігуранта цієї справи. Спочатку Київський районний суд м. Одеси вироком від 11 листопада 2021 року (справа № 520/14412/19) засудив його за ч. 1 ст. 309 та ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі. Проте на підставі ст. 75 КК його звільнили від відбування покарання з випробуванням на 3 роки.
Важлива деталь: тим же вироком йому зарахували період перебування під вартою – з 16 грудня 2019 року по 5 листопада 2021 року – відповідно до ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України. Тобто майже два роки слідчого ізолятора вже були враховані під час визначення остаточного покарання за першим вироком.
А далі – новий епізод. Під час іспитового строку чоловік знову потрапляє на лаву підсудних. Цього разу за ч. 3 ст. 307 КК – незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини PVP у кількості понад 73 грами, що є особливо великим розміром, а також канабісу. Київський районний суд м. Одеси у липні 2025 року призначає 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
А далі починається найцікавіше.
Оскільки новий злочин вчинено під час іспитового строку за попереднім вироком, суд застосовує ч. 1 ст. 71 Кримінального кодексу України – частково приєднує невідбуту частину попереднього покарання. Остаточний строк: 9 років 1 місяць позбавлення волі. Строк відбування рахують з моменту фактичного затримання – з 12 червня 2024 року.
Апеляційний суд вирішив «покращити»
Захисник та засуджений подали апеляційні скарги з несподіваною вимогою: зарахувати у строк відбування покарання за новим вироком той самий період перебування під вартою з грудня 2019 по листопад 2021 року, який уже був зарахований попереднім вироком. І Одеський апеляційний суд 10 лютого 2026 року… погодився.
Уявіть собі: майже два роки СІЗО хочуть «відсидіти» повторно. Це звучить абсурдно, але апеляційна інстанція визнала такий підхід правильним і зобов’язала зарахувати засудженому період з 16 грудня 2019 року по 11 листопада 2021 року (згодом уточнивши дату опискою) з розрахунку «день за день» за ч. 5 ст. 72 КК.
Іншими словами, засуджений отримав би подвійне зарахування строку попереднього ув’язнення – один раз у першому вироку і другий раз у новому. Саме з таким підходом не погодилася сторона обвинувачення.
Ключова проблема тут навіть не в тому, що хтось хоче «зекономити» час. Вона глибша: апеляційний суд фактично проігнорував те, що строк тримання під вартою у першій справі вже було зараховано і він «відпрацював» свою юридичну функцію. Повторне зарахування означало б, що один і той самий період неволі зараховується двічі – у двох різних вироках.
Що сказав Верховний Суд
Прокурор подав касаційну скаргу, і його аргументи виявилися переконливими. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вказала одразу на кілька принципових помилок апеляції.
По-перше, положеннями ст. 72 КК не передбачено можливості зарахування засудженому у строк покарання строку попереднього ув’язнення в іншому кримінальному провадженні. Це фундаментальний принцип: кожен строк тримання під вартою «прив’язаний» до конкретної справи і не може мігрувати між провадженнями. СІЗО у справі про крадіжку не можна «перенести» у справу про наркотики.
По-друге, ст. 71 КК також не містить підстав для зарахування у строк остаточного покарання, призначеного за сукупністю вироків, покарання, яке вже повністю або частково відбуте за попереднім вироком. Іншими словами, не можна двічі зарахувати один і той самий строк.
По-третє, суд першої інстанції у вироку від 11 листопада 2021 року вже здійснив зарахування строку попереднього ув’язнення – і зробив це на підставі тієї ж ч. 5 ст. 72 КК. Повторний залік цього ж періоду є не чим іншим, як подвійним врахуванням, що прямо суперечить закону.
Чесно кажучи, позиція Верховного Суду тут виглядає абсолютно логічною. Закон не забороняє прямо лише тому, що законодавець навіть не припускав, що комусь спаде на думку вимагати подвійного зарахування. Але коли такі вимоги з’являються – суд касаційної інстанції чітко окреслює межі дозволеного.
Юридична логіка, яку варто зрозуміти
Тут важливий момент, який часто викликає плутанину навіть у практикуючих юристів. Коли суд застосовує ч. 1 ст. 71 КК і приєднує невідбуту частину попереднього покарання, він оперує тим строком, який реально залишився невідбутим. А строк попереднього ув’язнення вже «поглинув» частину покарання за першим вироком – він був зарахований ще тоді.
Давайте розберемо це на простому прикладі. Якщо людину засудили до 5 років, але вона вже відсиділа 2 роки в СІЗО (які зарахували за правилами ст. 72 КК), то невідбутою частиною є 3 роки. Саме ці 3 роки, або їх частина, можуть бути приєднані до нового покарання за сукупністю вироків. Вимагати зарахувати ті самі 2 роки ще раз – це спроба отримати «знижку» двічі за те саме.
До речі, сам факт того, що попередній вирок передбачав звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), не скасовує того, що строк перебування під вартою вже був зарахований. Іспитовий строк – це не «нульова точка», з якої все починається заново. Попереднє ув’язнення нікуди не зникає і не «обнуляється» тільки тому, що суд вирішив дати людині шанс на виправлення без ізоляції від суспільства.
За великим рахунком, логіка тут така ж, як із грошима: якщо ви вже заплатили за товар, ви не можете вимагати зарахувати цю ж суму в рахунок оплати іншого товару. Кожен платіж – під кожну покупку окремо.
Чому це рішення важливе
Справа № 947/21366/24 демонструє, як навіть апеляційні суди іноді припускаються помилок у, здавалося б, очевидних питаннях. Верховний Суд скасував ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року і направив справу на новий апеляційний розгляд.
Крім того, з огляду на тяжкість обвинувачення (особливо тяжкий злочин за ч. 3 ст. 307 КК) та ризик переховування, Верховний Суд обрав засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів – до 12 вересня 2026 року. Це стандартна практика, коли справа повертається на новий розгляд, а людина вже перебуває під вартою.
Для адвокатів і правозахисників ця постанова – чіткий сигнал: намагатися «перетягнути» строк попереднього ув’язнення з одного вироку в інший – справа безперспективна. Закон не дає для цього жодних підстав, і касаційна практика це однозначно підтверджує.
А для всіх інших ця справа – нагадування про те, що кримінальний закон не толерує «подвійної бухгалтерії». Якщо строк попереднього ув’язнення вже зараховано в одному вироку, вдруге його врахувати неможливо, навіть коли суд призначає остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 Кримінального кодексу України. Така позиція Верховного Суду є логічною, послідовною і повністю відповідає букві закону.
