Отримати одноразову грошову допомогу після загибелі близької людини-волонтера – це право, яке гарантоване законом. Але що робити, якщо за час між трагедією та подачею документів правила змінилися? Саме таку ситуацію розбирав Верховний Суд у справі №160/15337/25, і його висновки варто знати кожному, хто має справу з подібними виплатами.
Історія, про яку йдеться, – водночас трагічна й показова. У листопаді 2022 року подружжя разом із третім учасником волонтерської організації «Козацький благодійний фонд «Меморіал Івана Сірка» везли гуманітарну допомогу до міста Берислав на Херсонщині. На автодорозі, поблизу повороту на село Зміївка, автомобіль наїхав на вибуховий пристрій. Дружина позивача загинула на місці.
Через два роки, у грудні 2024-го, чоловік звернувся до Міністерства у справах ветеранів із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. До заяви додав чималий пакет документів: і договір про надання волонтерської допомоги, і маршрутний лист, і посвідчення волонтера, і довідку від Бериславської міської ради. Здавалося б, усе необхідне є. Але комісія відмовила.
Чому? Тому що, на думку чиновників, серед паперів бракувало свідчення командира одного з підрозділів Збройних Сил – а з квітня 2023 року такий документ став обов’язковим додатком до заяви. Оновлені правила вимагали того, чого раніше не вимагали. І тут постало головне питання: якою редакцією закону керуватися – тією, що діяла на момент загибелі волонтерки, чи тією, що діяла на момент розгляду заяви?
Як усе врегульовано на рівні закону
Спочатку – кілька слів про те, звідки взагалі береться право на таку виплату. Закон України «Про волонтерську діяльність» у частині першій статті 6 прямо каже: якщо волонтер загинув під час надання допомоги в районі бойових дій, його сім’ї, батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 500 прожиткових мінімумів. Сума немаленька, але й втрата – непоправна.
А от механізм виплати – які саме документи подавати, куди звертатися, хто ухвалює рішення – це вже визначає Кабінет Міністрів. І тут ключовий документ – Порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №604. Саме цей Порядок детально описує, хто, коли і на яких підставах може розраховувати на кошти від держави.
У квітні 2023 року уряд вніс до Порядку №604 суттєві зміни – постановою №310. Якщо раніше свідчення командира підрозділу було факультативним документом («у разі необхідності», як зазначалося в законі), то після оновлення воно стало обов’язковим пунктом переліку. Не додав – отримав відмову. Чи справедливо це для тих, чиє право на допомогу виникло ще до змін? Саме це й довелося з’ясовувати судам.
Чому суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік чиновників
Окружний суд, а слідом за ним і апеляційний, міркували прямолінійно. На момент звернення позивача із заявою – а це грудень 2024 року – діяла вже нова редакція Порядку і умов №604. Свідчення командира в ній чітко прописане як обов’язкове. Немає свідчення – немає підстав для виплати. Логіка проста, але, як з’ясувалося згодом, хибна.
Позивач же наполягав на іншому: право на допомогу виникло в нього в день загибелі дружини. А тоді, у листопаді 2022-го, жодних додаткових свідчень від військових не вимагалося. Отже, й оцінювати повноту поданих документів треба за правилами, які діяли саме на ту дату.
Чесно кажучи, тут важко не погодитися з позивачем. Уявіть: людина втратила дружину, яка ризикувала життям, доправляючи гуманітарку на деокуповані території. І от через два роки їй кажуть: «Вибачте, але поки ви збиралися з думками, правила змінилися, тому допомоги не буде». Якось не дуже це узгоджується з ідеєю, що держава має підтримувати волонтерів та їхні родини, а не шукати формальні підстави для відмови.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд підійшов до питання системно. І почав не з підзаконних актів, а з Конституції України.
Стаття 58 Основного Закону встановлює: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що новий акт поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набрання ним чинності. Конституційний Суд неодноразово це підтверджував – зокрема, ще у рішеннях від 1997 та 1999 років, на які послався і Верховний Суд.
А тепер – ключовий момент, заради якого, власне, і варто читати цю справу. Пункт 2 Порядку №604 чітко визначає: одноразова грошова допомога виплачується з дати смерті, зазначеної у свідоцтві. Іншими словами, право на цю виплату виникає не в день подання заяви, а в день трагедії. Це – юридичний факт, від якого все відштовхується.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла однозначного висновку: оскільки дружина позивача загинула у листопаді 2022 року, до спірних правовідносин має застосовуватися редакція Порядку, чинна саме на ту дату. А в тій редакції свідчення командира було не обов’язковим додатком, а документом, який подавався лише за потреби.
Крім того, Суд звернув увагу на важливу деталь. Позивач усе-таки подав низку інших документів, які підтверджували факт надання волонтерської допомоги. Серед них – довідка Виконавчого комітету Бериславської міської ради, договір про надання волонтерської допомоги, маршрутний лист. Тобто людина не прийшла з порожніми руками – вона надала все, що могла зібрати, і ці документи за старою редакцією цілком могли бути достатніми.
Що це означає на практиці
Рішення у справі №160/15337/25 скасувало попередні судові рішення, визнало відмову комісії протиправною та зобов’язало Міністерство у справах ветеранів повторно розглянути заяву – вже за правилами, які діяли на момент загибелі волонтерки. Крім того, з міністерства на користь позивача стягнули понад 4300 гривень судового збору.
Але значення цієї справи виходить далеко за межі конкретної історії. Суд фактично сформулював принцип, який тепер можуть використовувати інші заявники: якщо ваше право на виплату виникло до зміни законодавства, нові, жорсткіші вимоги до вас застосовуватися не повинні.
Це особливо актуально в умовах війни, коли нормативна база змінюється швидко й не завжди в бік спрощення. Люди, які втратили рідних під час волонтерської діяльності у 2022-му чи на початку 2023-го, можуть звертатися по допомогу й зараз – і від них не мають права вимагати документи, яких не існувало в переліку на момент загибелі.
І ще один повчальний аспект. Часто бюрократична машина працює за принципом «відмовити простіше, ніж розібратися». І тільки суд касаційної інстанції розставив усе по місцях, нагадавши державним органам: вони діють не за логікою «дозволено все, що не заборонено», а рівно навпаки – «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Стаття 19 Конституції України говорить про це гранично чітко.
Тому якщо ви або ваші знайомі опинилися в подібній ситуації – не поспішайте опускати руки після першої ж відмови. Право на одноразову грошову допомогу у разі загибелі волонтера не залежить від того, коли саме ви наважилися подати документи. Воно залежить від дати, яка стоїть у свідоцтві про смерть. І жодна пізніша постанова уряду не може його скасувати.
