У жовтні 2024 року агенти ФБР застрелили американця радянського походження Іллю Білозерова прямо на парковці готелю в штаті Міссісіпі. Два роки спецслужба не пояснювала, чому так сталося, поки журналісти CNN не розкопали суть справи. Виявилося, що ФБР підозрювало чоловіка в намірі передати секретну інформацію російським агентам, які видавали себе за українців. Ця історія одразу порушує купу юридичних питань – від правомірності застосування зброї до тонкощів шпигунського законодавства.
Білозеров останні два роки життя працював системним адміністратором за контрактом із Пентагоном у компанії Maxar Technologies (зараз вона називається Vantor). Фірма спеціалізується на супутникових знімках високої роздільної здатності, і для такої роботи потрібен був допуск до державної таємниці рівня Top Secret. Тобто людина мала доступ до інформації, розголошення якої могло завдати серйозної шкоди національній безпеці США. Колишній колега та син загиблого підтвердили CNN, що Білозеров справді мав високий рівень clearance.
За версією ФБР, чоловік збирався передати секретні дані про супутникове стеження двом людям, які нібито представляли українську сторону. Насправді це були російські оперативники під прикриттям. Як саме встановили контакт і що саме мало стати предметом «угоди», слідство поки не розголошує. Але сам факт, що ФБР застрелили підозрюваного ще до пред’явлення обвинувачень, потребує окремого аналізу.
Давайте розберемося, чи було застосування летальної сили законним. В американському праві головний орієнтир – четверта поправка до Конституції, яка забороняє необґрунтовані обшуки та затримання. Верховний суд у справі Tennessee проти Гарнера сформулював правило: поліцейський може стріляти в підозрюваного, тільки якщо той становить безпосередню загрозу життю або здоров’ю офіцера чи сторонніх осіб. Пізніше у рішенні Graham проти Коннора додали критерій «об’єктивної розумності» – тобто чи діяв би на місці агента будь-який розсудливий колега в аналогічній ситуації. Іншими словами, суди не оцінюють наміри заднім числом, а дивляться на обставини так, як вони виглядали в момент затримання.
Тут важливий момент: ФБР не розкриває, чи мав Білозеров зброю, чинив опір або намагався втекти. Якщо, наприклад, чоловік потягнувся за пістолетом або рвонув машиною на агентів – постріл майже напевно визнають виправданим. Якщо ж ніякої реальної загрози не було, дії спецслужби можуть кваліфікувати як надмірну силу. Родичі загиблого, до речі, мають право подати цивільний позов за порушення конституційних прав за статтею 42 U.S.C. § 1983. Але без офіційних деталей оцінити перспективи такого позову неможливо.
Тепер про суть підозри. Ключовий закон тут – Закон про шпигунство 1917 року (Espionage Act). Він забороняє збирання, передачу або навіть спробу передачі інформації, що стосується національної оборони, з наміром завдати шкоди США або допомогти іноземній державі. Покарання за статтею 18 U.S.C. § 794 може сягати довічного ув’язнення або навіть смертної кари, хоча останню в шпигунських справах не застосовували десятиліттями. У випадку Білозерова звинувачення могли б будуватися на тому, що він, маючи доступ до надсекретних супутникових даних, свідомо вийшов на контакт із людьми, яких вважав іноземцями, і висловив готовність поділитися матеріалами. Той факт, що «українці» виявилися підставними агентами ФБР, не знімає кримінальної відповідальності – закон карає як закінчений злочин, так і замах.
Коли ФБР застрелили Білозерова, слідство автоматично втратило можливість допитати його про спільників. Натомість з’явилися ризики для компанії Maxar. Кожен підрядник, що працює з секретною інформацією, зобов’язаний дотримуватися Національної програми безпеки промисловості (NISPOM). Якщо з’ясується, що фірма не помітила тривожних сигналів у поведінці працівника – скажімо, різких змін фінансового стану чи несанкціонованих контактів з іноземцями – їй може загрожувати адміністративна або навіть кримінальна відповідальність. Поки що Maxar активно співпрацює зі слідством, і жодних офіційних звинувачень на адресу компанії не висунуто.
Окрема тема – дворічне мовчання ФБР. Зазвичай спецслужби не розкривають оперативну інформацію, якщо це може зашкодити розслідуванню або розкрити методи роботи. Оскільки російська агентурна мережа могла залишатися активною, бюро явно не хотіло «сполохати» інших фігурантів. Крім того, загибель людини під час затримання завжди тягне за собою внутрішню перевірку, яка часом триває не один рік. І лише коли журналісти CNN незалежно вийшли на подробиці, справа стала публічною.
Для сина Білозерова та його колишніх колег уся історія прозвучала як грім серед ясного неба. В інтерв’ю вони описують чоловіка як спокійного професіонала, далекого від політики. Це нагадує, що навіть тихе життя системного адміністратора може перетворитися на юридичний трилер, якщо за плечима секретний допуск, а на горизонті з’являються люди з іноземним акцентом і підозрілими пропозиціями. Поки ми не знаємо, чи встиг Білозеров передати хоч якісь дані, але сам факт наявності контактів з підставними агентами вже малює картину класичної контррозвідувальної операції.
Ця справа ще раз доводить, що межі правомірності силового затримання завжди балансують на тонкій грані, а підозра в шпигунстві миттєво переводить людину в категорію найвищого ризику для держави. Чи були постріли на парковці в Міссісіпі єдиним виходом, чи все могло закінчитися наручниками та судом – відповідь знають лише агенти, які натиснули на спускові гачки. Але з точки зору закону, кінцеву крапку поставить не преса, а внутрішній розслідувальний звіт, який, можливо, ми побачимо ще не скоро.
