Відстрочка від мобілізації для чоловіків, які доглядають за близькими з інвалідністю, може стати менш доступною – якщо петиція, зареєстрована на сайті уряду, не набере достатньої підтримки. Автори ініціативи вимагають не допустити ускладнення процедури та звуження прав військовозобов’язаних цієї категорії. Суть звернення проста: захистити тих, хто не просто тримає зброю, а тримає за руку рідну людину, прикуту до ліжка чи візка.
На офіційному порталі Кабінету Міністрів України з’явилася петиція №41/010555-26. Її авторка – Валентина Войтенко. Документ опублікували 10 серпня 2026 року, і тепер у нього є 92 дні, щоб зібрати необхідні 25 000 голосів. Станом на вечір того ж дня підтримали ініціативу лише 122 людини. Якщо не вдасться привернути увагу, ідея ризикує загубитися серед сотень інших електронних звернень.
Чому це важливо саме зараз? Останнім часом у суспільстві точаться розмови про те, що перелік підстав для відстрочки від мобілізації можуть переглянути. З’являються законопроекти та відомчі роз’яснення, які здатні змінити звичний порядок. Серед тих, кого потенційні нововведення зачеплять найболючіше, – чоловіки, які доглядають за членами родини з інвалідністю I або II групи. Саме вони стали героями цієї петиції.
Що закон гарантує зараз? За статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», право на відстрочку від мобілізації мають військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I або II групи. Але це не автоматична норма. Треба довести, що немає інших працездатних членів сім’ї, які могли б перебрати на себе цей обов’язок. Тобто чоловік мусить бути єдиним, хто фізично може доглядати за хворою матір’ю, дружиною чи батьком-інвалідом.
Клопоти починаються тоді, коли до наявного переліку документів додають нові вимоги або місцеві військкомати надто прискіпливо трактують норму. Наприклад, просять довідки, яких людина не може швидко отримати, або вимагають повторного підтвердження діагнозу. У такій пастці опиняються ті, хто і без того виснажений щоденною турботою. Уявіть собі Андрія, який щоранку піднімає батька-інваліда I групи з ліжка, готує йому їжу, міряє тиск. Він не може піти на роботу – догляд займає весь час. І ось одного дня замість звичного візиту до лікаря його викликають до ТЦК. Здавалося б, закон на його боці. Але тепер йому кажуть: «Ваші документи не відповідають новим критеріям, потрібне додаткове обстеження». І поки воно триває – відстрочка від мобілізації зависає в повітрі.
Саме проти таких ситуацій спрямована петиція №41/010555-26. Її авторка виступає не за якісь привілеї, а за стабільність і передбачуваність. «Не допустити звуження прав та ускладнення процедури отримання відстрочки від мобілізації для чоловіків, які доглядають за членами сім’ї з інвалідністю I та II групи», – йдеться в тексті звернення. Цитуючи ці рядки, мимоволі замислюєшся: невже потрібно окремий державний акт, щоб чиновники не ламали вже прописаний закон?
Юристи, яких ми опитали для цієї статті, наголошують: будь-яке ускладнення тут межує з порушенням соціальних прав. Люди з інвалідністю не можуть чекати, поки їхній опікун вирішує бюрократичні задачі, – їм потрібна щоденна допомога. А суспільство зацікавлене, щоб ця система працювала без збоїв. Тому ідея про те, що чиновники мають чітко дотримуватися букви закону і не вигадувати додаткових перешкод, звучить розумно.
Коли гортаєш стрічку петицій на сайті Кабміну, бачиш сотні схожих звернень: про збільшення відстрочки для студентів, про бронювання працівників критичної інфраструктури. У кожного – своя правда. Але тут історія особлива, бо тих, хто тримає вдома цілодобове чергування біля хворого, часто взагалі не помічають у публічних дискусіях. Вони не ходять на мітинги, бо не можуть залишити підопічного. Хіба що петиція стає для них єдиним рупором.
Чи реально зібрати 25 000 підписів за 92 дні? Досвід показує: якщо тема потрапляє в інформаційне поле, то цілком. Інша справа – чи дослухається уряд до вимоги. Електронні звернення, які долають поріг, Кабмін зобов’язаний розглянути, але остаточне рішення залишається за ним. Відстрочка від мобілізації – це завжди баланс між потребами армії та турботою про тих, хто не може подбати про себе сам. Тому різкі зміни тут можуть боляче вдарити по обох сторонах.
Цифра «122 підписи» навряд чи вражає. Проте перший день – це лише старт. Попереду майже три місяці, і в кампанії ще є час розігнатися. Головне, щоб про ініціативу дізналися ті, кого вона безпосередньо стосується. А це десятки тисяч родин – кожна зі своєю виснажливою щоденною рутиною. Комусь із них петиція може здатися ще однією «папірцем», але для когось вона стане соломинкою, яка не дасть потонути в бюрократичному хаосі.
До речі, чинне законодавство вже передбачає механізм оскарження відмов у наданні відстрочки. Якщо ТЦК виносить рішення, з яким військовозобов’язаний не згоден, можна звертатися до суду. Але судовий процес – це час, нерви та гроші. І саме від цього хоче вберегти людей петиція №41/010555-26. Адже легше зафіксувати правило на рівні підзаконних актів, ніж потім роками відстоювати правду в судах.
Пам’ятайте: право на відстрочку від мобілізації не робить чоловіка ухилянтом. Це лише визнання того, що його обов’язок перед державою в цей момент не менш важливий, хоч і не пов’язаний зі зброєю. І коли суспільство намагається звузити це право, виникає небезпечний перекіс – армія отримує воїна, а хворий залишається без догляду. Чи буде це перемогою? Питання риторичне.
Залишається спостерігати, як розгортатиметься громадська кампанія. Станом на 10 серпня 2026 року до заповітних 25 000 голосів ще далеко, але годинник цокає, і кожен новий підпис – це не просто цифра, а історія конкретної родини, яка сподівається на розуміння.
