Майже чотири місяці без регулярного підвозу – саме так виглядає реальність для взводу 121 окремої бригади територіальної оборони. Критична відсутність води та їжі на позиціях змусила бійців публічно звернутися до головнокомандувача ЗСУ Олександра Драпатого. Військові записали відео, де прямо заявили: терпіти далі неможливо.
Йдеться про взвод вогневої підтримки 3-го батальйону, який зараз виконує завдання у складі 2-го батальйону безпілотних систем тієї ж бригади. Хлопці перебувають на Запорізькому напрямку, на важкодоступних позиціях, які, за їхніми словами, давно перетворилися на суцільні руїни. Командир взводу Анатолій Сащук не приховує обурення: їм обіцяли ротацію на місяць, а пройшло вже майже чотири.
Ситуація ускладнюється тим, що попередній підрозділ пробув на цих позиціях вісім місяців без заміни. Тобто люди виснажені ще до прибуття новачків. Коли Сащук з побратимами заходили на рубіж, їм малювали зовсім іншу картину: готові основні й запасні укриття, налагоджена логістика, скидання харчів із дронів. На ділі ж не виявилося ані готових бліндажів, ані налагодженого постачання.
Військові знайшли якесь укриття самотужки, бо обіцяні позиції були повністю знищені. Далі почалося найстрашніше – відсутність води та їжі на позиціях набула загрозливих масштабів. За словами Сащука, проміжки між доставками сягають трьох-семи діб, а в окремих випадках – до дванадцяти днів. Дванадцять діб без нормальної питної води та гарячої їжі – це не просто дискомфорт. Це пряма загроза здоров’ю і боєздатності.
Через таку відсутність води та їжі на позиціях бійці вдавалися до крайніх заходів. Командир взводу згадав, що людям доводилося пити власну сечу, аби хоч якось втамувати спрагу. Уявить собі: ви тримаєте оборону, навколо постійна небезпека, а організм вже працює на межі. Коли немає води, мозок починає відключати функції одну за одною – знижується концентрація, з’являється апатія, а в бойових умовах це смертельно небезпечно.
Постає логічне запитання: чому так сталося? Адже забезпечення військовослужбовців – це базова функція тилу. Тут важливий нюанс: взвод перебуває у відрядженні в іншому батальйоні, тобто формально відповідальність за постачання могла “зависнути” між різними структурами. Та від цього бійцям не легше. Вони вже зверталися до різних інстанцій усередині бригади, але безрезультатно. Тоді вирішили йти ва-банк – записати відео і звернутися напряму до головнокомандувача.
Коли захисники кажуть: “Одна надія на Драпатого” – це не перебільшення. Вони дійшли до точки, коли стандартні механізми не працюють, і потрібне вольове рішення згори. І справа не лише в елементарній фізіологічній потребі. Відсутність води та їжі на позиціях тижнями руйнує моральний дух. Людина перестає думати про виконання завдання, вона думає лише про те, як вижити тут і зараз. А ворог тим часом не чекає.
До слова, про ротацію. За планом хлопці мали пробути місяць. Пройшло чотири. Місячна ротація в піхоті – це й без того випробування. А коли вона розтягується в чотири рази без належного забезпечення, фізичний і психологічний ресурс вичерпується катастрофічно швидко. Військові психологи неодноразово наголошували: після 30–45 діб безперервного перебування на передньому краї в людини суттєво знижується швидкість реакції та критичність мислення.
Це не про слабкість. Це про закони людського організму, які не перепишеш жодним наказом. А коли на це накладається ще й голод та спрага, то ризик фатальних помилок зростає в рази. Наприклад, боєць може не помітити рух ворога, неправильно оцінити відстань або заснути на посту через виснаження.
У відеозверненні Сащук наголосив, що його люди готові виконувати завдання, але не в таких умовах. Він просить не поблажок, а базового – питної води, харчів, медикаментів і хоч якоїсь визначеності щодо термінів перебування. Коли військовий знає, що через тиждень його замінять, він може спланувати сили. Коли горизонт перетворюється на нескінченність – мотивація тане, як сніг під сонцем.
Чи почує головком? Практика показує, що після публічних звернень ситуація часто починає рухатися з мертвої точки. Тут спрацьовує фактор розголосу. Командування на місцях не може ігнорувати проблему, коли про неї вже знають у Києві. Тому для бійців це був усвідомлений крок – звернутися через голову безпосередніх командирів, використавши медійний ресурс.
Варто розуміти, що такі випадки не поодинокі. Відсутність води та їжі на позиціях, на жаль, трапляється через збій логістики на різних ділянках фронту. Часто винне не злочинне недбальство, а елементарна нестача транспорту, пального або погані погодні умови. Але коли йдеться про 12 днів без постачання – це вже системна помилка, яку мусить виправляти старший начальник.
Звертає увагу ще один момент: обіцянка готових основних та запасних позицій виявилася неправдою. Бійці знайшли лише знищені укриття. Це може свідчити про те, що інформація, яку надають командирам на місцях, не відповідає дійсності. Або ж попередні підрозділи не мали змоги підтримувати фортифікації в належному стані. У будь-якому разі, оцінювати стан позицій мала б розвідка чи представники штабу перед тим, як давати людям хибні гарантії.
Наразі доля взводу залежить від реакції Олександра Драпатого. Йому доповіли про ситуацію не лише через це відео – воно миттєво розлетілося соцмережами. Суспільний резонанс підштовхує до швидких рішень. І добре, якщо цим рішенням стане не лише разова доставка провізії, а налагодження нормального ритму ротацій та логістики в цьому батальйоні.
Бо війна – це марафон, а не спринт. І без базових речей армія не може функціювати. Відсутність води та їжі на позиціях – це не примха, а прямий шлях до втрати найдорожчого: життів і здоров’я тих, хто тримає оборону.
