Стягнення недоплаченого судового збору після ухвалення рішення – тема, яка нещодавно розділила навіть суддів Верховного Суду. Уявіть: ви виграли спір, рішення набрало законної сили, минуло три роки – і раптом вам кажуть: «Доплатіть ще 64 тисячі гривень судового збору». Саме це сталося з компанією «Централ фінанс» у справі № 925/1421/20, яку розглядала об’єднана палата Касаційного господарського суду.
Давайте розберемося, чим усе закінчилося і які висновки тепер має враховувати кожен, хто йде до господарського суду.
Про що взагалі спір
ТОВ «Централ фінанс» подало позов до двох відповідачів: вимагало повернути приміщення площею 179 м² із чужого незаконного володіння та стягнути солідарно понад 304 тисячі гривень орендної плати. Позивач сплатив судовий збір у сумі 9483 гривні – виходячи з власного розрахунку вартості майна.
Господарський суд Черкаської області у вересні 2021 року в позові відмовив. Позивач пішов до апеляції, але там з’ясувалося: судовий збір за позовом обраховано неправильно. За розрахунками апеляційного суду, позивач недоплатив 64 571,81 гривні ще на етапі подання позовної заяви.
Колегія апеляційного суду залишила скаргу без руху, вимагаючи доплатити й апеляційний збір. Позивач цього не зробив – скаргу повернули. І тут, здавалося б, історія мала завершитися.
Але не завершилася.
Заява, якої ніхто не чекав
Через три роки після рішення – у листопаді 2024-го – один із відповідачів, ФОП Шевченко, подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення. Суть проста: позивач недоплатив судовий збір, хай тепер доплачує до бюджету.
Суд першої інстанції заяву задовольнив. Апеляція рішення залишила без змін. Логіка була такою: раз апеляційний суд встановив недоплату, а питання про судові витрати не вирішене – значить, додаткове рішення має заповнити цю прогалину.
Тут важливий момент: суди послалися на пункт 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України. Ця норма дозволяє ухвалити додаткове рішення, якщо суд не вирішив питання про судові витрати.
Чи справді ця норма працює саме так? Верховний Суд вирішив розібратися.
Що сказав Верховний Суд
19 червня 2026 року об’єднана палата Касаційного господарського суду ухвалила постанову, яка розставила крапки над «і». І позиція вийшла доволі чіткою.
Суд наголосив: Господарський процесуальний кодекс України містить вичерпний перелік механізмів контролю за сплатою судового збору. Їх лише три.
Перший – залишення позовної заяви без руху до відкриття провадження. Другий – залишення без руху після відкриття, аж до залишення позову без розгляду, якщо недоліки не усунуто. І третій – винятковий: достягнення судом недоплаченого збору, але лише за умов, прямо передбачених частиною 2 статті 163 ГПК України.
Що це за умови? Коли визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або коли на момент подання позову неможливо встановити точну ціну. І саме суд має попередньо визначити розмір збору, а потім – достягнути недоплачене вже після ухвалення рішення.
Ключовий нюанс: у справі «Централ фінанс» жоден суд не встановлював, що ціна позову не відповідає дійсній вартості майна. Рішення суду першої інстанції від 16.09.2021 взагалі не містить таких висновків. Отже, підстав для застосування частини 2 статті 163 ГПК України просто не було.
Помилка суду – не проблема позивача
Об’єднана палата сформулювала принцип, який варто запам’ятати: якщо позивач недоплатив судовий збір, а суд першої інстанції виявив це лише після ухвалення рішення по суті – процесуальний обов’язок доплачувати припиняється.
Чому? Бо презюмується, що суд, не зробивши перерахунок, фактично визначив остаточний розмір судового збору. І відповідальність за таку судову помилку не має перекладатися на позивача.
Колегія суддів, яка передавала справу на розгляд об’єднаної палати, висловилася ще відвертіше: конструкція ГПК України щодо розподілу судових витрат базується на праві учасників прогнозувати ці витрати. Інакше кажучи, ви маєте розуміти, скільки вам коштуватиме судовий процес, ще до того, як він завершиться.
Достягнення ж через три роки після рішення – це порушення принципу правової визначеності. До речі, чи знали ви, що цей принцип є одним із фундаментальних елементів верховенства права? Кожна особа повинна мати чітке розуміння, які правові наслідки настануть у конкретній ситуації.
А як щодо інших справ
Під час розгляду постало й питання: чи потрібно відступати від попередніх висновків Верховного Суду у справах № 910/5740/21, № 916/1101/21 та № 910/13167/22? У цих справах суди раніше допускали можливість достягнення недоплаченого збору через додаткове рішення.
Об’єднана палата порівняла обставини і дійшла висновку: правовідносини в тих справах не є подібними. Наприклад, у справі № 916/1101/21 позивач був обізнаний із дійсною вартістю спірного майна, встановленою судовою експертизою, на момент подання апеляційної скарги. Крім того, там суд першої інстанції частково задовольнив позов – це зовсім інша ситуація, ніж повна відмова в позові, як у справі «Централ фінанс».
А от у справі № 910/13167/22 питання розподілу судового збору взагалі вирішувалося під час ухвалення основної постанови, а не через додаткове рішення. Тому порівнювати ці ситуації некоректно.
Що це означає на практиці
Отже, Верховний Суд сформулював правило: після ухвалення рішення по суті спору суд не має права – ні за заявою учасника, ні з власної ініціативи – стягувати недоплачений позивачем судовий збір. І жодне додаткове рішення тут не допоможе.
Виняток один: коли суд ще під час розгляду справи встановив, що ціна позову не відповідає дійсній вартості майна, і попередньо визначив розмір збору. Але це має бути зроблено до ухвалення рішення, а не через три роки після нього.
Крім того, суд звернув увагу на цікавий момент: відповідач, подаючи заяву про достягнення збору до бюджету, фактично діяв в інтересах держави. А за Господарським процесуальним кодексом України в інтересах держави до суду може звертатися лише прокурор. Відповідач таких повноважень не має.
Касаційну скаргу «Централ фінанс» задовольнили частково: додаткове рішення про стягнення 64 571,81 грн скасували, у задоволенні заяви ФОП Шевченка відмовили. Судді Рогач та Васьковський виклали окрему думку, однак більшість об’єднаної палати підтримала саме такий підхід.
Постанова Верховного Суду від 19 червня 2026 року у справі № 925/1421/20 остаточна й оскарженню не підлягає. Тепер це орієнтир для всіх господарських судів: якщо вчасно не перевірили правильність сплати збору – потяг пішов.
