Уявіть ситуацію: людину засудили за воєнний злочин, вчинений групою осіб за попередньою змовою. Суд першої інстанції врахував це як обтяжуючу обставину за попередньою змовою і призначив 9 років позбавлення волі. Апеляція ж вирішила: якщо «попередня змова» вже фігурує у формулі кваліфікації, то додатково визнавати її обтяжуючою не можна. І виключила. Чи правильно це? Саме це питання й опинилося в центрі уваги Верховного Суду у справі № 644/9444/24.
Давайте розберемося, що сталося і чому ця позиція апеляційного суду виявилася хибною.
Що трапилось у цій справі
Фабула досить похмура. Громадянин України, який обіймав посаду командира відділення у незаконному збройному формуванні так званої «ДНР», разом з іншими військовослужбовцями прийшов на територію домоволодіння у Харківській області. Погрожуючи зброєю цивільним, він вимагав віддати автомобіль Renault Duster, що належав Національному природному парку «Дворічанський». Автівку забрали і використовували у власних невійськових цілях.
Індустріальний районний суд м. Харкова визнав особу винною за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України – жорстоке поводження з цивільним населенням та порушення законів і звичаїв війни. Призначили 9 років позбавлення волі плюс стягнення матеріальної шкоди – понад 502 тисячі гривень.
Серед обставин, які обтяжували покарання, суд першої інстанції вказав дві: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України) та вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Чому апеляція виключила обтяжуючу обставину
Харківський апеляційний суд, переглядаючи вирок, дійшов несподіваного висновку. Логіка була такою: якщо особу вже засуджено за ч. 2 ст. 28 КК України (тобто за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб), то ця сама ознака не може паралельно виступати ще й обтяжуючою обставиною. Це, мовляв, подвійне врахування одного й того самого факту – а таке заборонено ч. 4 ст. 67 КК України.
І справді, за цією нормою, якщо певна обставина передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання.
Але чи дійсно ч. 2 ст. 28 КК України є такою ознакою для ст. 438? Ось тут і криється головна помилка апеляційного суду.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду з позицією апеляції категорично не погодилась. І ось чому.
По-перше, диспозиція ч. 1 ст. 438 КК України не містить такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Це не елемент складу цього конкретного злочину. Тобто посилання у формулі кваліфікації на ч. 2 ст. 28 КК України не додає до диспозиції ст. 438 нової ознаки – воно лише вказує на форму співучасті.
По-друге – і це, мабуть, найцікавіший момент, – Верховний Суд зауважив, що для співвиконавців посилання на ст. 28 КК України взагалі є зайвим. Склад злочину, вчиненого виконавцем, визначається виключно нормою Особливої частини КК. Форми співучасті за ст. 28 мають значення для кваліфікації дій організаторів, підбурювачів і пособників – але не співвиконавців.
Суд послався на власну попередню практику: постанови від 10 грудня 2024 року (справа № 163/2670/21) та від 21 жовтня 2025 року (справа № 459/176/23). У них уже наголошувалося: статті Загальної частини у формулі кваліфікації вказуються лише для позначення стадії злочину (готування, замах) або ролі особи, відмінної від виконавця. В інших випадках це просто зайва інформація.
Що це означає на практиці
Отже, обтяжуюча обставина за попередньою змовою у цій справі була застосована судом першої інстанції цілком правомірно. Вона перебуває поза межами складу злочину, передбаченого ст. 438 КК, а отже – жодного «подвійного врахування» тут немає. Виключивши її, апеляційний суд допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Верховний Суд скасував ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 грудня 2025 року і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції. Касаційну скаргу прокурора задовольнили частково – адже Суд не став ухвалювати остаточне рішення по суті, а направив справу на повторний перегляд.
Ключове правило, яке варто запам’ятати: якщо ознака не входить до складу конкретного злочину за Особливою частиною КК, вона цілком може бути визнана обтяжуючою обставиною. І форма співучасті за ст. 28 КК України – це не кваліфікуюча ознака, а лише спосіб опису того, як саме кілька осіб реалізували злочинний умисел. Особливо коли йдеться про співвиконавців.
Ця справа – гарна ілюстрація того, як навіть досвідчені судді інколи плутаються у співвідношенні між кваліфікацією діяння та обставинами, що впливають на покарання. І добре, що Верховний Суд вчасно розставив крапки над «і».
