Петиція №41/010727-26 на урядовому порталі пропонує змінити сам принцип кадрового формування територіальних центрів комплектування (ТЦК та СП). Авторка ініціативи Оксана Віггінс зареєструвала звернення, яке вже наробило чимало галасу. Суть проста й водночас радикальна: посади у військкоматах мають обіймати виключно ті, хто пройшов горнило бою і отримав поранення.
Давайте розберемося, чому ця тема взагалі виникла і що саме пропонують змінити.
Що не так із кадровим формуванням ТЦК зараз
Більшість із нас звикла, що територіальні центри комплектування – це тилова структура. Там працюють військовослужбовці, які за станом здоров’я або через брак бойового досвіду не перебувають на передовій. Саме це й викликає напругу в суспільстві.
Коли людина отримує повістку, вона часто бачить перед собою такого ж цивільного, як і вона сама, лише у формі. Без окопів, без поранень, без того специфічного погляду, який з’являється лише після справжніх бойових дій. Довіра до таких працівників іноді хитається. Люди починають ставити логічне запитання: чому ті, хто вирішує долю мобілізованих, самі жодного разу не були під обстрілами?
Оксана Віггінс у своїй петиції б’є саме в цю точку. Її пропозиція складається з двох ключових частин.
Перше: куди подіти чинних працівників ТЦК
Ініціаторка вважає, що всіх боєздатних співробітників центрів комплектування, які не мають реального фронтового досвіду, варто відрядити до зведених бойових підрозділів. Не просто кудись у тил, а саме в підрозділи, сформовані спільно з Національною поліцією.
Тут важливий момент. Зведені загони з Нацполіцією – це не класична армійська “нульова” позиція, але це й не кабінетна робота. Це штурмові дії в міській забудові, зачистки, робота на блокпостах у “сірій зоні”. Тобто йдеться не про покарання чи приниження офіцерів ТЦК, як може здатися на перший погляд. Йдеться про справедливий розподіл ризиків.
Ті, хто фізично здоровий і придатний до служби, отримують шанс реалізувати свій потенціал не в кабінетах, а в полі. Комусь ця ідея здасться жорсткою, але петиція вже набрала резонансу саме через відчуття цієї справедливості.
Друге: кого садити на їхнє місце
А ось тут найцікавіше. Авторка звернення пропонує формувати ТЦК виключно з військовослужбовців, які отримали поранення під час виконання бойових завдань і були визнані обмежено придатними.
Обмежена придатність – це не інвалідність у цивільному розумінні. Це категорія військовозобов’язаних, які через стан здоров’я вже не можуть бігати з автоматом у штурмових групах, але цілком спроможні виконувати адміністративну, облікову чи організаційну роботу. Вони зберегли ясний розум, дисципліну і, що критично важливо, – колосальний бойовий досвід.
Уявіть собі: до кабінету заходить чоловік, якого викликали за повісткою. Перед ним сидить не абстрактний офіцер, а людина з нашивкою за поранення, з орденом на грудях. Людина, яка чітко знає, що чекає на новачка в окопі. Такий працівник ТЦК ніколи не буде дивитися на мобілізованого зверхньо. Йому не треба розповідати казки про “легку службу в тилу”, бо він сам усе пройшов.
Психологія спілкування змінюється кардинально. Зникає бар’єр “ти мене посилаєш, а сам тут сидиш”. Натомість з’являється діалог на рівних: “Я свою частину роботи вже зробив, тепер твоя черга – тримати стрій”.
Чому ця петиція може бути корисною
По-перше, це вирішує проблему реабілітації. Поранені бійці часто стикаються з тим, що їхня військова кар’єра закінчується списанням у запас. Але ж це люди з унікальними знаннями. Вони можуть бути ідеальними інструкторами, наставниками та адміністраторами. ТЦК для них – не синекура, а шанс залишитися в строю і приносити реальну користь.
По-друге, такий підхід знімає градус соціальної напруги. Звісно, повістки від цього приємнішими не стануть. Але коли їх вручають заслужені ветерани, сам процес виглядає інакше.
І по-третє, кадрове формування за таким принципом автоматично підвищує авторитет мобілізаційної системи. Ніхто не зможе дорікнути воїну з ампутацією або контузією в тому, що він “відсиджується”.
Чи є підводні камені
Юристи поки що обережно коментують цю ініціативу. Петиція №41/010727-26 – це лише пропозиція, а не законопроєкт. Для її реалізації доведеться міняти десятки підзаконних актів, положення про проходження служби та військово-лікарські нормативи.
Крім того, не кожен поранений боєць готовий морально до роботи з великими масами цивільних. Хтось хоче спокою після пережитого. Але це вже питання індивідуального добору та психологічної підтримки.
Ключова думка петиції залишається надзвичайно актуальною: армія має бути справедливою всередині себе. Ті, хто можуть воювати – воюють. Ті, хто отримали каліцтво, але зберегли здатність мислити й керувати, – займають штабні та мобілізаційні посади. Це і є справжній суспільний договір між фронтом і тилом, про який так багато говорять останнім часом.
