Коли податковий спір у справі про банкрутство потрапляє до суду, перше питання, яке доводиться вирішувати, – навіть не «хто правий», а «куди взагалі йти». До адміністративного суду, бо сперечаємося з податковою? Чи до господарського, бо компанія у процедурі банкрутства? Саме така дилема стала центральною у справі № 904/5051/24 (904/420/26), яку Верховний Суд розглянув у липні 2026 року. І його відповідь розставляє всі крапки над «і».
Що трапилося: компанія-банкрут отримує донарахування
Товариство з додатковою відповідальністю «Агротехсервіс-Синельникове» перебуває у процедурі банкрутства – Господарський суд Дніпропетровської області відкрив відповідне провадження. У лютому 2026 року компанія вирішила оскаржити податкове повідомлення-рішення № 0377750707, яким Головне управління ДПС у Дніпропетровській області донарахувало їй понад півмільйона гривень. Йшлося про ПДВ за грудень 2024 року: 420 903 грн основного зобов’язання плюс 105 225,75 грн штрафних санкцій. Загалом – 526 128,75 грн.
Здавалося б, стандартна ситуація. Але саме тут і виникло головне процесуальне питання.
Два суди – два протилежні погляди
Суд першої інстанції позов навіть не прийняв до розгляду. В ухвалі від 5 лютого 2026 року він відмовив у відкритті провадження, пояснивши, що цей спір має розглядати адміністративний суд. Логіка була такою: оскарження податкового повідомлення-рішення – це перевірка законності дій суб’єкта владних повноважень, отже, публічно-правовий спір адміністративної юрисдикції.
Але Центральний апеляційний господарський суд 23 березня 2026 року ухвалу першої інстанції скасував. Чому? Бо з 1 січня 2025 року законодавство змінилося – і тепер подібні спори прямо віднесені до компетенції господарського суду, який веде справу про банкрутство.
Що змінив Закон № 3985-IX
Ключовим поворотним моментом стало набрання чинності Законом України № 3985-IX від 19 вересня 2024 року. Цим законом, який запровадив процедури превентивної реструктуризації, було внесено зміни одразу до двох документів: Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України.
Найважливіше – частину другу статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства доповнили прямим застереженням: господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує, серед іншого, спори про визначення та сплату грошових зобов’язань (податкового боргу) відповідно до Податкового кодексу України.
Крім того, з пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України прибрали обмеження щодо податкових спорів. Раніше ця норма окреслювала юрисдикцію господарських судів у справах про банкрутство досить вузько, а після змін вона більше не містить жодних винятків для податкових вимог. Тобто законодавець чітко сказав: усі майнові спори за участю боржника, включно з податковими, концентруються в одному суді – тому, що веде справу про банкрутство.
Чому це важливо: один суд замість кількох
Давайте на хвилину уявимо, як це працює на практиці. Компанія у процедурі банкрутства – це вже складна юридична конструкція, де одночасно вирішується безліч питань: вимоги кредиторів, доля майна, можлива санація чи ліквідація. І от до цього додається ще й податковий спір.
Якби податкове повідомлення-рішення довелося оскаржувати в адміністративному суді, виникла б ситуація, коли два різні суди паралельно розглядають пов’язані між собою питання щодо одного й того самого боржника. Адміністративний суд вирішує, чи законне донарахування, а господарський – чи включати цю суму до реєстру вимог кредиторів. Таке розпорошення створює ризик суперечливих рішень і затягує процедуру.
Саме тому логіка «одного вікна», закладена в оновленому Кодексі України з процедур банкрутства, виглядає цілком виправданою. Господарський суд, який і так занурений у фінансовий стан боржника, може оцінити податковий спір у загальному контексті всієї справи.
Що сказав Верховний Суд
Податкова, звісно, не погодилася з рішенням апеляції і подала касаційну скаргу. Її головний аргумент: вимоги у цій справі – це не вимоги до боржника, а вимоги самого боржника до контролюючого органу, тож вони не підпадають під дію статті 7 КУзПБ.
Але Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду цю логіку не підтримав. У постанові від 14 липня 2026 року суд детально проаналізував історію змін у правовому регулюванні.
Так, раніше – до 2025 року – дійсно існувала правова невизначеність. Велика Палата Верховного Суду у різний час висловлювала протилежні позиції: у справі № 905/2030/19 (2021 рік) схилялася до господарської юрисдикції, а у справі № 320/12137/20 (2023 рік) – до адміністративної. Але після того, як законодавець вніс зміни до Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України, дискусія втратила сенс.
Верховний Суд прямо зазначив: внесені зміни встановили імперативне правило виключної підсудності. Податковий спір у справі про банкрутство – це тепер без варіантів компетенція господарського суду. Жодних адміністративних судів.
До речі, Суд послався й на власну попередню практику – постанови від 22 січня 2025 року у справі № 910/21682/15 та від 4 квітня 2025 року у справі № 910/429/22, де вже було сформовано аналогічний підхід. Тобто це не поодиноке рішення, а стабільна судова позиція.
Що це означає для бізнесу
Коли виникає податковий спір у справі про банкрутство – тобто компанія-банкрут отримує податкове повідомлення-рішення – маршрут оскарження тепер однозначний. Це господарський суд за місцем розгляду справи про банкрутство. Позов подається в межах тієї ж справи, без необхідності відкривати нове провадження.
Практичний плюс очевидний: господарський суд, який уже володіє всією інформацією про фінансовий стан боржника, може швидше й об’єктивніше оцінити, наскільки обґрунтованими є податкові донарахування.
А от податковим органам варто звикати до ролі відповідача саме в господарському процесі, якщо йдеться про платника-банкрута. Касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області була залишена без задоволення, а постанова апеляційного суду – без змін.
І наостанок: матеріали справи № 904/5051/24 (904/420/26) повернулися до Господарського суду Дніпропетровської області, який тепер має відкрити провадження і розглянути позов по суті. Тож фінальна крапка в питанні законності того самого донарахування на 526 тисяч гривень ще не поставлена. Але питання про те, де саме її поставлять, уже вирішене остаточно.
