У Дніпрі мобілізація батька обернулася ситуацією, яка шокувала багатьох: 13-річна дівчинка майже добу провела в зачинених дверях квартири абсолютно сама. Чому право дитини на піклування зіткнулося з військовим обов’язком і чи можна було уникнути такої кричущої колізії?
Давайте розберемо цю заплутану історію без емоційних ярликів, але з чітким поглядом на те, як працює закон у подібних випадках.
Що сталося того липневого ранку
Іван Кириченко вийшов з дому 22 липня 2025 року і зник для своєї доньки Тані на довгих 24 години. Чоловік просто не повернувся, а телефон мовчав.
Для 13-річної дитини ця доба перетворилася на справжнє випробування. Таня розповідає про це стримано, але за словами вгадується той самий страх, який дорослі часто не помічають: «Я подзвонила, щоб сказати, що прокинулася, спитати, де він знаходиться. Але він був поза зоною. Ніч я провела одна вдома. На другий день він також не з’явився».
Лише згодом з’ясувалося, що батька доправили до територіального центру комплектування. Жодних дзвінків доньці зробити не дозволили.
Чому справа про опікунство – це головний козир
Тут важливий момент, який одразу змінює всю картину. Іван Кириченко самостійно виховує доньку і ще в червні 2025 року подав позов про встановлення факту самостійного виховання дитини. Іншими словами, він хотів юридично закріпити те, що й так є реальністю: мами поруч немає, дівчинка – повністю на батькові.
Справу розглядає суд. І от у чому іронія: засідання кілька разів переносили, бо спочатку будівля Покровського райсуду згоріла після російського удару, а потім Синельниківський суд, куди передали матеріали, теж тимчасово не працював через атаку РФ. Нове засідання призначили на 25 серпня.
Саме цей позов, за логікою закону, мав би стати підставою для відстрочки від мобілізації. Принаймні до моменту, поки суд не ухвалить рішення. Адже якщо батько дійсно виховує дочку сам, він не підлягає призову під час мобілізації, згідно зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Що кажуть у ТЦК і чому це не завжди збігається з законом
Коли Таня разом із хрещеною приїхала до центру комплектування, аби з’ясувати долю батька, їх, за словами дівчинки, зустріли грубо: «Нам там нічого і не сказали, тільки нагрубили». Це, на жаль, непоодинокий випадок, але проблема навіть глибша.
Сам Іван Кириченко стверджує, що показував повістку до суду і просив дати бодай хвилину, щоб зателефонувати доньці. Відповідь була шокуючою: «Нічого, їй 13 років, нічого з нею не станеться». Таке ставлення не просто цинічне. Воно демонструє системне небажання вникати в деталі кожної конкретної ситуації.
Адвокат Ігор Атаманюк, який представляє інтереси сім’ї, чітко пояснює, як мала б розгортатися ця історія за законом: працівники ТЦК могли звернути увагу на те, що триває судовий розгляд, і виписати повістку на проходження військово-лікарської комісії або на день судового засідання. Тоді б суд спочатку вирішив, чи є підстави для відстрочки, і лише після цього була б ВЛК. Логічно? Безумовно. Але на практиці часто трапляється інакше.
Мобілізація батька і право дитини: де баланс
Ключове питання тут не лише в тому, чи правильно діяли конкретні посадові особи. Воно значно ширше. Коли мобілізація батька відбувається без перевірки реальних сімейних обставин, страждає передусім дитина. 13 років – це вік, коли людина ще гостро потребує присутності дорослого поруч, незалежно від того, наскільки самостійною вона здається.
До речі, факт самостійного виховання дитини – це не просто слова. Його треба довести в суді, і саме цим займався Іван Кириченко. Парадокс у тому, що поки тривала бюрократична процедура, його мобілізували, залишивши доньку фактично без нагляду.
Зараз чоловік проходить базову загальновійськову підготовку. Його справа в суді ще не розглянута. Виходить, що держава в особі судової системи поки не встановила, чи має він право на відстрочку, але в особі ТЦК уже ухвалила рішення замість суду.
Чи є юридичний вихід
Так, і він очевидний. Якщо суд 25 серпня підтвердить факт самостійного виховання дитини, це автоматично означатиме, що чоловік не підлягав мобілізації. На основі такого рішення адвокат зможе вимагати звільнення з військової служби. Механізм передбачений законом, але потребує часу, якого в дитини, що залишилася сама, немає.
Крім того, дії посадовців ТЦК можна оскаржити в адміністративному порядку або через суд. Тут варто дивитися на дві речі: по-перше, чи була перевірка слів чоловіка про позов і дитину, по-друге, чи оформляли вони відмову в наданні відстрочки письмово, як того вимагає процедура. Якщо ні – маємо порушення.
Але головний урок цієї історії не в юридичних тонкощах. Він у тому, що за кожною повісткою, кожним рішенням стоїть жива людина зі своїми обставинами. І коли мобілізація батька перетворюється на механічну процедуру, без спроби почути, без хвилини на дзвінок дитині, ми ризикуємо втратити не лише довіру до системи, а й саму суть того, що захищаємо.
