Петиція №41/010242-26еп про перехід на 4-денний робочий тиждень набрала понад 15 000 підписів менш ніж за півтора місяця. Ідея працювати 32 години замість 40, не втрачаючи в зарплаті, очікувано знайшла відгук. Але між збором підписів і реальними змінами до Кодексу законів про працю лежить довгий шлях – давайте розбиратися, яким він може бути.
Що саме пропонують автори петиції
Якщо коротко – зробити чотириденку обов’язковою для всіх. Текст петиції містить дві ключові вимоги.
Перша: внести зміни до Кодексу законів про працю України і встановити чітку норму – не більше 4 робочих днів, тобто 32 години на тиждень, із повним збереженням зарплати. Причому ця норма має діяти для підприємств усіх форм власності.
Друга: запустити обов’язковий державний пілотний проєкт. На першому етапі визначити конкретні галузі, бюджетні установи та приватні компанії, для яких перехід буде обов’язковим, а потім поширити цей досвід на всю країну.
Автори наводять досить переконливу аргументацію. Вони посилаються на міжнародні експерименти, зокрема у Великій Британії, де кількість лікарняних днів скоротилася на 65%, а 71% працівників відзначили зниження рівня вигорання. Окремо наголошують на критичному виснаженні психіки українців через війну – постійні тривоги, обстріли, дефіцит сну, хронічний стрес. І справді, додатковий вихідний день у таких умовах виглядає не розкішшю, а потребою.
Але реальність, як завжди, складніша за гарну ідею.
Що каже закон сьогодні
Стаття 50 Кодексу законів про працю України встановлює нормальну тривалість робочого часу – не більше 40 годин на тиждень. Підприємства можуть встановлювати меншу норму, але за власним бажанням. Примусити всіх перейти на 32 години одним розчерком пера не вийде – потрібно змінювати закон.
Процедура тут стандартна: Кабмін розглядає петицію, готує позицію, і якщо ідею визнають вартою уваги – починається розробка законопроєкту. Далі – реєстрація у Верховній Раді, комітети, голосування. Це можуть бути місяці, а то й роки обговорень.
До того ж уряд не зобов’язаний втілювати петицію в тому вигляді, в якому її подали. Він може погодитися з ідеєю загалом, але запропонувати зовсім інший механізм – м’якший, поступовий, без тотальної обов’язковості.
А як бути із зарплатою
Тут криється головний камінь спотикання. Сьогодні, якщо працівник переходить на неповний робочий час, зарплата нараховується пропорційно відпрацьованому. Стаття 56 КЗпП прямо це передбачає.
Щоб зберегти повну зарплату при меншій кількості годин, потрібен або окремий компенсаційний механізм з бюджету, або пряма норма закону, яка зобов’яже роботодавця платити як за 40 годин. Перший варіант – це величезні державні витрати. Другий – додаткове навантаження на бізнес. Уявіть мале підприємство, яке ледь зводить кінці з кінцями: для нього така норма може стати непідйомною.
Крім того, виникає питання з галузями, де робочий процес неможливо зупинити на три дні: медицина, транспорт, енергетика, оборона. Хто і як компенсуватиме цим працівникам «зайвий» день – наразі незрозуміло.
Про що насправді свідчать 15 000 підписів
З формального боку – про те, що петиція подолала поріг у 25 000 підписів ще не до кінця, але впевнено рухається до нього. Як тільки ця цифра буде досягнута, Кабінет Міністрів зобов’язаний її розглянути.
З практичного боку – про серйозний суспільний запит. Люди втомилися. Війна виснажує, і додатковий вихідний багатьом справді потрібен не для розваг, а для елементарного відновлення. Це аргумент, який неможливо ігнорувати.
Але петиція – це лише початок діалогу, а не готове рішення. Реальний 4-денний робочий тиждень для всіх українців потребуватиме не тільки політичної волі, а й ретельного економічного розрахунку. Без нього красива ідея ризикує залишитися красивою ідеєю.
Поки що жоден державний орган не висловив офіційної позиції щодо петиції №41/010242-26еп. Втім, сам факт такого активного підписання – сигнал для уряду і роботодавців: розмова про скорочений тиждень в Україні вже не теоретична.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
