Через помилки та недбале ставлення до документів під час мобілізації 7% мобілізованих мали відстрочку, але опинилися в армії. Військовий омбудсман Ольга Решетилова в інтерв’ю «Суспільному» прямо заявила: ці люди мали законне право не служити. Просто їхні підстави для відстрочки проігнорували у територіальному центрі комплектування.
Уявіть собі: майже кожен чотирнадцятий призваний зараз проходить службу, хоча ще вчора мав офіційний дозвіл залишатися вдома. Звідки така статистика? Давайте розбиратися, як це працює, чому так відбувається і до чого тут «гроші у космос».
Що означають ці 7%
Цифра, озвучена омбудсманом, – це не просто абстрактний відсоток для звітів. Це живі люди, яких вирвали з цивільного життя всупереч закону. Решетилова наголошує: йдеться не про одиничні випадки, а про системну проблему. 7% мобілізованих мали відстрочку, але їхнє право чомусь не врахували.
Як таке можливо технічно? Варіантів кілька. Найчастіше це неякісна робота військово-лікарської комісії. Або ж ситуація, коли людина прийшла з повним пакетом документів, але їх просто не взяли до уваги. А буває й гірше – документи губляться вже після того, як людина потрапила до навчального центру.
Колеги-юристи на форумах часто описують схожі ситуації. Чоловік показує свідоцтва про народження трьох дітей – йому кажуть «потім розберемося». Жінка приносить документи про опікунство над літньою матір’ю – у відповідь чує «це не підстава». А потім людина опиняється в казармі, і довести свою правоту стає вже набагато складніше.
Ключове слово тут – «проігнорували». Не помилилися випадково. Не переплутали через велике навантаження. А саме свідомо або через халатність не врахували те, що мали врахувати.
Три категорії, які найчастіше опиняються під ударом
Омбудсман чітко окреслила, які саме відстрочки ігнорують найчастіше. Тут три основні групи, і кожна заслуговує на окрему увагу.
- Перша – багатодітні батьки. Ті, хто має трьох і більше дітей. Закон тут абсолютно однозначний: такі чоловіки не підлягають мобілізації. Але практика іноді розходиться з буквою закону катастрофічно. У ТЦК можуть сказати, що діти від різних шлюбів «не рахуються», або що аліменти не сплачуються, тому дітей «немає». І от батько трьох уже їде у військову частину.
- Друга – люди, які оформили опікунство над близькими родичами. Тут усе складно навіть без мобілізації: зібрати документи для опіки – це окремий квест. А коли всі папери нарешті на руках, у ТЦК можуть сказати, що опікунство «не підтверджене» або «потребує додаткової перевірки». Людину мобілізують, а її підопічний залишається без догляду.
- Третя і, мабуть, найболючіша категорія – ті, чиї близькі родичі загинули на війні або потрапили у полон. Закон дає таким людям право на відстрочку. Але коли цю відстрочку ігнорують – це вже не просто бюрократична помилка. Це удар по родині, яка і так пережила страшну втрату.
Примітно, що всі три випадки – не про якісь неоднозначні формулювання в законі. Усі три – чітко прописані підстави. І коли 7% мобілізованих мали відстрочку, йдеться саме про такі ситуації: право є, закон на боці людини, але її все одно відправляють служити.
Чому це не просто «неприємна помилка»
Буває, що на подібні ситуації дивляться крізь пальці: мовляв, армії потрібні люди, яка різниця. Але проблема тут глибша і дорожча, ніж здається на перший погляд.
По-перше, людина, яку незаконно мобілізували, однаково не стане ефективним бійцем. Логіка проста: вона знає, що її право порушене. Вона шукатиме спосіб звільнитися. І якщо офіційний шлях затягується на місяці (а це майже завжди так), альтернативою стає самовільне залишення частини.
По-друге, є питання державних грошей. Решетилова навела тут дуже показову арифметику. Людину ставлять на облік – це вже витрати. Їй видають форму, засоби захисту, забезпечують харчуванням – знову витрати. Її лікують за державний рахунок, на неї витрачають час інструктори, для неї використовують навчальні засоби. А потім людина звільняється (або тікає), і всі ці ресурси згорають без жодної користі для оборони.
«Це величезний обсяг ресурсу, який ми витрачаємо просто через неякісну мобілізацію», – каже омбудсман. І справді, коли 7% мобілізованих мали відстрочку, можна приблизно порахувати масштаб цих втрат. Навіть за найскромнішими оцінками, йдеться про десятки, якщо не сотні мільйонів гривень, викинутих фактично в нікуди.
Що робити, якщо ви опинилися в такій ситуації
Поради тут не універсальні, але базові речі знати варто. Якщо ви або ваш близький потрапили до цих 7% – не треба опускати руки.
Перше і головне – фіксуйте все. Кожну відмову прийняти документи, кожне ігнорування ваших заяв – записуйте дату, час, прізвище посадовця. Якщо можливо, подавайте документи через канцелярію з відміткою про отримання. Це звучить банально, але без паперового сліду довести потім щось буде вкрай складно.
Друге – одразу звертайтеся до військового омбудсмана. Інституція нова, але вона вже показала, що здатна реально допомагати в таких справах. Решетилова наголошує, що її офіс розглядає подібні звернення, і практика вже напрацьовується.
Третє – не нехтуйте юридичною допомогою. Безкоштовні консультації дають правозахисні організації, центри безоплатної правової допомоги, волонтерські ініціативи. Часто грамотно складений адвокатський запит або скарга до вищого командування вирішують проблему набагато швидше, ніж спроби домовитися на місці.
І наостанок – не погоджуйтеся служити «поки йде перевірка». Це пастка. Якщо вас незаконно мобілізували, вимагайте письмового рішення і оскаржуйте його. Добровільне перебування в частині може потім трактуватися як згода з мобілізацією.
Колеги-юристи також радять не обмежуватися зверненнями до самих ТЦК. Паралельно варто писати командуванню частини, куди вас направили. Іноді саме командир стає тим, хто допомагає відновити справедливість – бо йому теж не потрібен солдат, який не хоче служити і має на те законне право.
Проблема, коли 7% мобілізованих мали відстрочку, – це не просто статистична похибка воєнного часу. Це показник того, наскільки якісно працює система. І поки відсоток не наблизиться до нуля, говорити про ефективну мобілізацію зарано.
