Українці дедалі частіше стукають у двері парламентського правозахисника — і не тому, що перестали вірити в суди чи міністерства, а тому, що тут хоча б відповідають. За першу половину 2026 року до Офісу уповноваженого Верховної ради з прав людини надійшло 87 704 звернення. Лише за травень та червень – 31 624, усередині яких озвучено 59 346 конкретних питань. І третина з них — про тих, хто воює, чекає з полону чи намагається повернутись до мирного життя після фронту.
Цифри озвучив сам омбудсмен Дмитро Лубінець. Очолює він цей інститут із 2022-го, і за час великої війни потік звернень до парламентського правозахисника сягнув рекордних позначок. Омбудсмен — не суд і не прокуратура. Але він може вимагати відповіді від будь-якого міністерства й надати проблемі розголосу. Що особливо важливо, коли інші інстанції мовчать.
За словами Лубінця, лише за травень і червень до нього надійшло 31 624 заяви, а всередині них — 59 346 конкретних питань. Якщо розкласти цей масив за тематикою, стане зрозуміло, де сьогодні ламається головна несуча конструкція прав людини в Україні.
Війна на першому місці: третина всіх звернень
Наймасовіша категорія — захист прав військовослужбовців, ветеранів, утримуваних у полоні та їхніх родин. За два місяці з цієї теми надійшло 18 064 питання. Майже кожне третє звернення. Цифра не просто велика — вона відображає системний збій, із яким стикаються сотні тисяч людей. Сюди потрапляють скарги на затримки бойових виплат, відмови в наданні статусу учасника бойових дій, запити про долю зниклих безвісти, пошук полонених, проблеми з лікуванням і реабілітацією після поранень. І бойові бригади, і демобілізовані, і родичі зниклих — усі вони пишуть у надії, що саме тут їх почують швидше, ніж у галузевих відомствах.
Порівняно з попередніми періодами кількість таких звернень не знижується. Весна-літо 2026-го лише підтвердили: держава досі не встигає за потребами тих, хто на передовій, і тих, хто з неї повернувся. Офіс омбудсмена в цих випадках нерідко стає точкою, де бюрократичне коло нарешті розривають — іноді за кілька днів, іноді за місяці листування.
Коли права грузнуть у процедурах і базах даних
Другий великий блок — процесуальні права й дотримання прав у місцях позбавлення волі: 6 441 звернення. Це, по суті, все, що пов’язано з судовою та правоохоронною системою. Скарги на затягування розслідувань, незгода з вироками, умови в СІЗО та колоніях, відсутність зв’язку з адвокатом. Українські суди й прокуратура хронічно потерпають від затягнутих строків і неповороткості, і люди роками чекають на елементарну справедливість. Для людини, яка місяцями не може домогтися перегляду справи, така скарга стає останньою надією.
Майже стільки ж — 5 118 питань — стосувалися права на звернення, доступу до інформації та захисту персональних даних. На папері звучить формально, але в житті саме ця категорія здатна довести до відчаю. І тут якраз показовий кейс.
Як квиток на потяг вніс поправку в правила всієї країни
Дмитро Лубінець спеціально виокремив цю історію у своєму коментарі, щоб проілюструвати, як працюють механізми офісу. «У травні до мене звернулася жінка, — повідомив він. — Через відсутність інформації про графік роботи каси вона не змогла придбати квиток до спеціалізованого вагона й вчасно пройти необхідне медичне обстеження». Ситуація, знайома кожному, хто хоч раз стикався з байдужим «а ми не знаємо» в держустановах.
Після втручання омбудсмена відбулися три простих, але дієвих кроки. Запущено онлайн-оформлення таких квитків через мобільний застосунок — тепер для поїздки не треба йти на станцію. Зобов’язали вокзали розміщувати додаткові оповіщення про графік роботи кас. І провели інструктаж персоналу, щоб надалі ніхто не залишався без інформації. Для тисяч людей, які регулярно їздять на обстеження у спецвагонах, це стало несподіваним, але дуже доречним проривом: поїздка перестала бути лотереєю.
Омбудсмен перелічує ці заходи без пафосу, однак саме вони ламають стіну мовчання, об яку роками билися пасажири. І він констатує очевидне, але від того не менш важливе: доступ до простої та чіткої інформації залишається в Україні проблемою, і часом її вирішення потребує втручання на рівні всієї країни.
Постраждалі від збройної агресії: житло, документи, компенсації
Четверта за чисельністю група — 3 170 звернень — це люди, які постраждали безпосередньо від російської агресії. Мешканці міст, знищених обстрілами, переселенці, що втратили все, а також ті, хто роками не може оформити компенсацію за зруйноване житло або відновити втрачені в пожежах документи. Міжвідомчі узгодження тут часто тонуть у бюрократичних болотах, і омбудсмен вручну підключається до кожної «завислої» справи. У масиві звернень тонуть трагедії маленьких родин, де війна відібрала дім, а держава — шанс на новий початок, і омбудсмен тут часто виконує функцію координаційного центру.
87 704 звернення за пів року — це не просто велика цифра. Це індикатор стану правової системи, яка намагається впоратися з викликами воєнного часу. І поки одні історії закінчуються зручним застосунком, сотні інших тільки починаються — особливо там, де йдеться про зниклих безвісти та полонених. Але сам факт, що механізми реагування працюють, дає шанс на те, що справедливість не залишиться лише рядком у звіті.
