Полтавська «Ворскла» — один із старожилів українського футболу — опинилася на межі зникнення. Клуб загруз у боргах, втратив професійний статус, і більшість уболівальників уже готувалися до найгіршого. Тепер ситуацію намагається переламати Віталій Арзуманян — генеральний директор, для якого це не просто посада, а майже родова травма: він уболіває за команду з дитинства і сприймає кризу як особистий виклик. У розмові з журналістами він розповів, які борги вже закриті, з ким доведеться судитися і чому взагалі взявся за цей проєкт.
Рахунки від мерії закриті
Перший відчутний результат роботи нової управлінської команди — повне врегулювання заборгованості перед міською радою Полтави за оренду. Пункт, здавалося б, технічний, але для клубу, який тонув у фінансових претензіях, це знаковий сигнал. Арзуманян дав зрозуміти: там, де питання вирішується в робочому порядку, тягнути гуму ніхто не збирається.
Ось тут важливий момент. Сам по собі муніципальний борг рідко стає причиною колапсу клубу — скоріше він слугує індикатором загального хаосу в розрахунках. Погасити його першим — означає показати й іншим кредиторам: нова адміністрація вміє домовлятися. І, судячи зі слів гендиректора, співрозмовники це зчитують.
Переговори, суди та «необґрунтовані апетити»
Якщо з містом вдалося розрахуватися швидко, то решта кредиторів — історія куди складніша. Арзуманян не став малювати райдужну картинку: частина боргів досі є предметом переговорів і паралельних юридичних процесів. Але тон він обрав відвертий.
Більшість кредиторів, за його словами, «йдуть назустріч і готові до діалогу». Це стандартна формула для антикризового менеджменту, але у випадку з професійним спортом вона працює інакше. Футбольний клуб — не завод: тут у кредиторах можуть бути агенти гравців, колишні співробітники, контрагенти з трансферів, і рівень емоцій часто зашкалює. Тим не менш, здоровий глузд бере гору.
І все ж є ті, чиї вимоги гендиректор називає не інакше як необґрунтованими або відверто завищеними. Ось тут «Ворскла» не збирається йти на компроміси. Арзуманян прямо заявив: з такими опонентами будуть розбиратися в юридичній площині. Іншими словами — суди. Для клубу, який намагається вибратися з піке, це ризикована стратегія: процес може затягнутися на місяці. Але, судячи з тону функціонера, в менеджменті вже прорахували, де гра варта свічок.
Антикризовий управлінець із дитячою мрією
І, мабуть, головна інтрига всього цього повороту — особистість самого Арзуманяна. Він не приховує, що за плечима — досвід витягування кризових підприємств, але підкреслює: такий виклик прийняв уперше. «Це серйозний виклик», — говорить він, і тут немає чергового пафосу.
Чесно кажучи, саме цей фрагмент розмови — найлюдяніший. Функціонер, який зазвичай оперує цифрами і термінами, раптом перемикається на особисту ноту: «Уболіваю за “Ворсклу” з дитинства». В устах найманого менеджера це звучить щонайменше несподівано. Він не прийшов рятувати клуб зі сторони — він, по суті, намагається врятувати частину власної біографії.
І ось у чому штука: коли кризовий управлінець ще й уболівальник, це створює особливу напругу. З одного боку, емоційна включеність може підказати нестандартний хід. З іншого — саме вона здатна затуманити холодний розрахунок. Арзуманян, схоже, це розуміє і робить ставку на прагматичний план: спочатку закрити борги, потім повернути професійний статус.
Що далі?
Поки «Ворскла» балансує між процедурами фінансового оздоровлення та надією на повернення до професійного футболу. Полтавська команда вже погасила зобов’язання перед мерією, запустила діалог із конструктивними кредиторами і готує позовні позиції для тих, хто, на думку клубу, намагається нагріти руки. І все це — під керівництвом людини, яка не просто найнята на проєкт, а особисто переживає за емблему на грудях. Чи буде цього достатньо, щоб реанімувати легендарний полтавський клуб, покаже найближчий рік.
