Чотири людини, кілька потерпілих і вирок за ч. 4 ст. 189 КК – Верховний Суд поставив крапку в резонансній справі № 671/1319/20. Захист намагався довести, що жодної організованої групи не було, а отже й кваліфікація дій засуджених є неправильною. Судді Третьої судової палати Касаційного кримінального суду з цим не погодилися.
Історія, про яку йдеться, почалася в березні 2020 року в місті Волочиськ Хмельницької області. Місцевий житель, якого у справі позначено як ОСОБА_12, вирішив створити стійке злочинне об’єднання для систематичного вимагання грошей. До своєї справи він залучив трьох знайомих – людей, із якими разом займався спортом та підтримував дружні стосунки. Одним із них був ОСОБА_11 – саме щодо нього захисники й подали касаційні скарги.
Як усе відбувалося
За матеріалами справи, група діяла за чітко продуманою схемою. ОСОБА_12 брав на себе роль організатора: підшукував потенційних жертв, розробляв плани, розподіляв ролі та особисто висував вимоги потерпілим. Інші троє учасників, включаючи ОСОБА_11, виконували функції співвиконавців – чинили фізичний і психологічний тиск, били тих, хто відмовлявся платити, відстежували пересування жертв.
Привід для вимагання обирали, м’яко кажучи, креативний. Трьом потерпілим заявили, що ті нібито торгують наркотиками в місті, тож мусять ділитися прибутком. Четвертому – що він начебто побив батька організатора. Жоден із цих приводів не мав реального підґрунтя, але це мало кого хвилювало.
Суми фігурували різні: від щомісячних «внесків» у 2 000 гривень до разових вимог у 40 000 гривень, 1 000 чи навіть 2 000 доларів США. В одного з потерпілих вимагали переоформити автомобіль Audi А4 вартістю 110 000 гривень.
Методи переконання теж не відзначалися різноманітністю: побиття, погрози фізичною розправою, залякування. Одному з потерпілих, ОСОБА_18, у результаті застосування сили спричинили перелом нижньої щелепи – тілесне ушкодження середньої тяжкості.
Фінал цієї історії настав 28 травня 2020 року. Потерпілий ОСОБА_18, діючи під контролем правоохоронців, прийшов до кав’ярні «Веранда» для передачі частини коштів. Під час зустрічі організатор помітив на ньому мікрофон, почалася штовханина, і в цей момент злочинну діяльність групи припинили працівники правоохоронних органів.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький міськрайонний суд визнав усіх чотирьох винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України – вимагання, вчинене організованою групою. ОСОБА_11 отримав 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна (крім житла). Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Захист із таким рішенням не погодився й подав касаційні скарги. Основні аргументи зводилися до кількох пунктів.
По-перше, адвокати наполягали: організованої групи не було. Мовляв, не доведено ані стійкості об’єднання, ані ієрархії, ані чіткого розподілу ролей, ані наявності спільного плану. Отже, кваліфікація за ч. 4 ст. 189 КК є помилковою – дії ОСОБА_11 потрібно було розглядати за іншою частиною статті.
По-друге, захисники звертали увагу на показання самих потерпілих. Троє з них – ОСОБА_15, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 – заявили, що ОСОБА_11 особисто грошей у них не вимагав і фізичного насильства до них не застосовував.
По-третє, лунали звинувачення у провокації злочину з боку правоохоронців. Також захист посилався на недопустимість протоколів слідчих експериментів та наявність цивільно-правових боргових зобов’язань між організатором і одним із потерпілих.
Позиція Верховного Суду
1 червня 2026 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалила постанову, якою залишила всі попередні рішення без змін.
Щодо головного аргументу захисту – відсутності ознак організованої групи – Верховний Суд висловився досить чітко. Суди попередніх інстанцій встановили всі необхідні критерії: стабільний склад із чотирьох осіб, тривалий характер діяльності в одному населеному пункті, тісні внутрішні зв’язки між учасниками (дружні стосунки, спільні заняття спортом), наявність правил поведінки, існування матеріальної бази для вчинення злочинів.
І що особливо важливо – був чіткий розподіл функцій. ОСОБА_12 планував, підшукував жертв і висував вимоги. ОСОБА_11 разом із двома іншими співвиконавцями забезпечував силове прикриття: бив, залякував, відстежував потерпілих. Кожен знав свою роль, і кожен розумів спільну мету.
Примітно, що суд наголосив на важливому принципі кваліфікації злочинів організованої групи. Коли йдеться про таку форму співучасті, на перший план виходить не індивідуальна роль кожного, а сам факт участі в групі. Інакше кажучи, навіть якщо конкретний учасник не бив конкретного потерпілого, але був поруч, створюючи кількісну перевагу та психологічний тиск – він несе відповідальність за спільний злочинний результат усієї групи.
Суд також детально проаналізував телефонні з’єднання між учасниками групи. Протокол огляду інформації про дзвінки підтвердив: під час кожного епізоду вимагання всі четверо активно контактували між собою. Це стало додатковим доказом узгодженості їхніх дій.
Що стосується провокації – Верховний Суд погодився з апеляційною інстанцією: правоохоронці діяли пасивно, не підбурювали обвинувачених до вчинення злочину. Негласні слідчі дії проводилися відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, а їх результати були належним чином процесуально закріплені.
Аргумент про боргові зобов’язання теж не спрацював. Суд нагадав просту річ: наявність цивільно-правового боргу – це підстава звертатися до суду з позовом, а не бити людину та вимагати гроші з погрозами. Тим більше що заяви про борги з’явилися вже після того, як почалися активні слідчі дії.
Чому ця справа важлива
Постанова Верховного Суду у справі № 671/1319/20 дає чітке розуміння того, як українські суди визначають наявність організованої групи. Це не просто компанія знайомих, які разом щось накоїли. Це стійке об’єднання, створене для систематичної злочинної діяльності, з розподілом ролей, спільним планом і усвідомленням кожним учасником своєї функції.
До речі, суд нагадав і про процесуальний момент: касаційна інстанція не переоцінює докази та не встановлює нових обставин. Її завдання – перевірити правильність застосування норм права. Тому аргументи про те, що потерпілі нібито давали неправдиві показання, а докази є недостовірними, просто не могли бути розглянуті на цьому етапі.
Для ОСОБА_11 усе закінчилося 7 роками позбавлення волі з конфіскацією майна. Для юридичної спільноти ця справа стала ще одним підтвердженням: коли четверо людей діють за спільним планом, із розподілом функцій, протягом тривалого часу – це і є організована група у розумінні ч. 3 ст. 28 КК. А отже, і відповідальність настає за ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України – з усіма наслідками, які звідси випливають.
