Що робити суду, коли батько й мати не можуть домовитися, з ким житимуть діти? Визначення місця проживання дитини – це завжди непроста історія, а коли йдеться про близнюків – усе стає ще складніше. Саме таку справу нещодавно розглядав Верховний Суд, і його висновки змушують замислитися над тим, як працює принцип «найкращих інтересів дитини» на практиці.
Про що взагалі ця справа
Уявіть: сімейна пара з двійнятами – хлопчиком і дівчинкою, яким на момент розгляду справи було близько п’яти років. Батько працює IT-спеціалістом у Румунії, мати – викладачем в Україні. Після початку повномасштабної війни стосунки між подружжям остаточно розладналися.
Батько подав позов про визначення місця проживання обох дітей із ним. Мати – зустрічний позов: просила залишити дітей з нею. І от тут починається найцікавіше.
Суд першої інстанції ухвалив рішення, яке рідко зустрінеш у судовій практиці: він розділив близнюків. Сина визначив жити з батьком у Румунії, доньку – з матір’ю в Україні. Апеляційний суд із таким підходом погодився. А от Верховний Суд – ні.
Чому суди вирішили роз’єднати брата й сестру
Якщо коротко – через фактичні обставини, що склалися. На момент розгляду справи син уже тривалий час жив із батьком у Бухаресті, ходив там у садочок, був соціально адаптований. Румунський орган опіки підтвердив: батько доглядає хлопчика з любов’ю і турботою.
Донька ж залишалася в Україні. У неї серйозні проблеми зі здоров’ям – целіакія, кардіологічні ускладнення після коронавірусної хвороби, встановлена інвалідність із дитинства. Психологічне дослідження показало: дівчинка має надзвичайно міцний емоційний зв’язок із матір’ю і панічно боїться, що її «заберуть від мами».
Місцевий суд вирішив: діти вже фактично проживають окремо, звикли до такого укладу, тож різка зміна може травмувати їх ще більше. Здавалося б – логічно. Але є одне «але».
Що сказав Верховний Суд
Касаційний суд нагадав просту, але принципову річ: розлучення рідних брата й сестри – це крайній захід. Настільки крайній, що суд зобов’язаний пояснити, чому він на це йде.
Ключова проблема рішення апеляційного суду в тому, що воно взагалі не містило відповіді на запитання: а чи не зашкодить таке роз’єднання близнюкам? Чи збережеться між ними родинний зв’язок, якщо один житиме в Румунії, а інша – в Україні? Чи не зруйнує це відчуття сім’ї, яке в них ще є?
Окремий момент – дівчинка, згідно з висновком психолога КНП «Криворізька міська лікарня №16», сумує за братиком. Тобто емоційний зв’язок між дітьми не просто існує – він для них важливий.
Верховний Суд послався на власну попередню практику: у постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 127/9377/21 він уже детально описав, що має враховувати суд при вирішенні питання про роздільне проживання братів і сестер. Зокрема: чи не завдасть це психологічної травми, чи є в дітей відчуття єдиної родини, чи зможуть вони бачитися, яка відстань між місцями проживання.
І от що цікаво – апеляційний суд просто проігнорував ці критерії. Не дослідив, не оцінив, навіть не згадав.
Чому висновок органу опіки – це не just формальність
Обидва органи опіки – і український, і румунський – в один голос сказали: діти не повинні проживати окремо. Український орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради взагалі рекомендував залишити обох дітей із матір’ю.
Але суд першої інстанції відкинув цей висновок – мовляв, його склали лише на підставі доказів, наданих матір’ю. Натомість взяв до уваги румунський висновок щодо сина. Вийшла дещо суперечлива картина: український висновок – недостатньо об’єктивний, румунський – достатньо. Хоча румунський теж базувався виключно на інформації від батька, про що прямо сказано в його резолютивній частині.
Верховний Суд звернув увагу: згідно з Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, орган опіки мав обстежити умови проживання дитини, провести з нею бесіду. Цього зроблено не було.
А що там із доказами проти матері
Окрема сюжетна лінія цієї справи – звинувачення батька на адресу матері в аморальній поведінці. Він надав суду скріншоти листування, відеозаписи, які, за його твердженням, свідчать про заняття проституцією та виготовлення порнографічного контенту.
Мати, своєю чергою, подала клопотання про визнання цих доказів недопустимими. Аргумент: батько отримав доступ до її приватного листування через віддалене підключення до ноутбука, перебуваючи в Румунії, тобто без її відома та згоди. А це вже порушення статей 31 і 32 Конституції України, а також статей 303 та 306 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції відхилив клопотання. Але апеляційний суд навіть не розглянув цей аргумент по суті – просто оминув його у своїй постанові. Верховний Суд вказав, що так не можна: кожен довід сторони має отримати оцінку, особливо коли йдеться про допустимість доказів.
Кримінальне провадження щодо матері, до речі, було закрите ще 29 серпня 2024 року – через відсутність складу злочину, передбаченого частиною першою статті 301 Кримінального кодексу України.
Що це означає для батьків у подібних спорах
По-перше, будь-який спір про визначення місця проживання дитини має починатися з простого запитання: а що насправді потрібно самій дитині? Не мамі, не татові, а саме їй.
По-друге, роздільне проживання братів і сестер – це виняток із правила. І суд, який наважується на такий крок, мусить дуже переконливо пояснити, чому це в інтересах дітей.
По-третє, жоден із батьків не має формальної переваги. Верховний Суд ще у 2018 році відступив від старої практики про те, що малолітню дитину не можна розлучати з матір’ю. Стать батька не має значення. Має значення те, хто реально піклується про дитину щодня.
І нарешті – якщо ви збираєтеся використовувати в суді докази, отримані з особистих акаунтів колишнього партнера, варто бути готовим до серйозних заперечень. Стаття 78 Цивільного процесуального кодексу України чітко каже: докази, одержані з порушенням закону, суд до уваги не бере.
Справу № 216/3237/24 повернули на новий розгляд до апеляційного суду. Тепер Дніпровський апеляційний суд матиме змогу виправити помилки, дослідити стосунки між братом і сестрою, належно оцінити всі докази і, головне, поставити в центр уваги не конфлікт дорослих, а реальні потреби двох маленьких людей, яких доля і без того випробовує на міцність.
