Уявіть ситуацію: ви підписали трирічний контракт із Нацгвардією 6 березня 2022 року – у перші дні повномасштабного вторгнення. Контракт закінчився, ви не хочете продовжувати службу. Але командування каже: «Ні, контракт продовжено автоматично до демобілізації». Чи законно це? Харківський окружний адміністративний суд у справі №520/4905/26 розставив крапки над «і».
Про що, власне, спір
Старший солдат, кулеметник патрульного батальйону, 6 березня 2022 року уклав контракт про проходження військової служби строком на три роки – тобто до 6 березня 2025-го. Контракт підписувався з Міністерством внутрішніх справ в особі командира військової частини.
У пункті 4 контракту сторони домовилися: не пізніше ніж за три місяці до завершення строку кожна з них має повідомити іншу про бажання – або небажання – укладати новий контракт. Усе логічно: є час подумати, обговорити, спланувати майбутнє.
Але далі сталося ось що. 6 березня 2025 року командир частини видав наказ №73, яким продовжив дію контракту солдата до оголошення демобілізації. Жодного нового підпису військовослужбовця, жодної згоди. Просто наказ по стройовій частині – і все.
19 січня 2026 року солдат подав рапорт про звільнення з військової служби за закінченням строку контракту. Підстава – підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Відповідь командування – відмова. Формальна причина: контракт уже продовжено наказом №73, тому підстав для звільнення немає.
У чому позиція військової частини
Військова частина вважала, що норма підпункту «ж» – вона з’явилася в законі лише 18 травня 2024 року завдяки Закону №3633-IX – не може застосовуватися до контракту, укладеного ще в березні 2022-го. Мовляв, закон зворотної сили не має. До того ж солдат, на думку командування, не подав рапорт вчасно – за три місяці до завершення контракту, як того вимагав пункт 4.
І справді: строк контракту сплив 6 березня 2025 року, а рапорт з’явився аж 19 січня 2026-го – майже через рік. Здавалося б, момент упущено. Але суд подивився на ситуацію глибше.
Що сказав суд
Перше і головне. Закінчення строку контракту – це юридичний факт. І стався він тоді, коли підпункт «ж» уже діяв. Суд послався на усталену практику Верховного Суду: якщо правовідносини триваючі й виникли до ухвалення нового акта, але продовжують існувати після його прийняття, застосовується нове регулювання. Інакше кажучи, на момент завершення контракту – 6 березня 2025 року – закон уже давав право на звільнення з військової служби за закінченням строку контракту, укладеного під час воєнного стану.
Суд також звернув увагу на ключову деталь: у матеріалах справи немає жодного доказу, що військова частина сама виконала пункт 4 контракту. Тобто повідомила солдата за три місяці до завершення строку про намір продовжити контракт. Обов’язок-то обопільний. А виходить, що частина його проігнорувала, натомість дорікаючи військовослужбовцю за «несвоєчасний» рапорт.
І ще один важливий момент. Суд наголосив: закінчення строку дії контракту – це безумовна підстава для звільнення з військової служби за закінченням строку контракту за підпунктом «ж». Тут не потрібно доводити якісь додаткові обставини. Контракт завершився, бажання служити далі немає – отже, виникає право на звільнення, а у військової частини – обов’язок його реалізувати.
Окремо суд нагадав позицію Верховного Суду зі справи №803/1541/16: суб’єкт владних повноважень не має права самовільно застосовувати нечинні правові норми. Жодних спеціальних застережень про «переживаючу» дію старих норм у Законі №3633-IX немає.
Чому наказ №73 скасували
Наказ про продовження контракту до демобілізації суд визнав протиправним. Логіка проста: немає згоди військовослужбовця – немає підстав для продовження. Контракт – це ж угода двох сторін, а не односторонній акт командира. І якщо пункт 4 контракту передбачав взаємне повідомлення про наміри, то мовчання частини з подальшим наказом «заднім числом» – це не виконання договірних умов.
До речі, суд також зауважив: жодних документів про те, що солдат коли-небудь висловлював бажання укласти новий контракт, матеріали справи не містять. А це принципово. Без згоди людини продовжувати контракт не можна.
Що отримав позивач у результаті
Суд задовольнив позов повністю. Визнав протиправною відмову у звільненні, скасував наказ №73 від 6 березня 2025 року і зобов’язав військову частину звільнити солдата за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Ключовий висновок цієї справи: якщо ви уклали контракт під час воєнного стану і строк його дії завершився, ви маєте право на звільнення з військової служби за закінченням строку контракту. Причому неважливо, коли саме був підписаний контракт – у березні 2022-го чи після травня 2024-го. Важливо, що на момент його завершення норма підпункту «ж» уже працювала.
І ще один практичний урок: будь-які односторонні рішення командування про продовження контракту без вашої згоди можна і треба оскаржувати. Байдуже, чи йдеться про наказ по стройовій частині, чи про лист-відмову на рапорт. Суд у справі №520/4905/26 чітко показав: контракт – це дорога з двостороннім рухом, і жодна зі сторін не має права їхати по зустрічній смузі без дозволу іншої.
