Сполучені Штати найближчими тижнями спробують відновити переговори між Україною та Росією про завершення війни. Про це заявив держсекретар США Марко Рубіо, окресливши нову дипломатичну спробу Вашингтона. Ініціатива виглядає амбітно, враховуючи глибину розбіжностей між сторонами.
Рубіо був обережним, але конкретним: «У найближчі кілька тижнів ви побачите зусилля, спрямовані на те, щоб зрозуміти, чи можемо ми поновити переговори двох сторін». Він одразу ж додав, що на шляху до діалогу стоять «досить серйозні червоні лінії» – поки вони не зблизяться, реального прогресу чекати не варто. Іншими словами, Америка готова взяти на себе роль активного посередника, але не чарівника.
Чому ця заява важлива саме зараз? Останні місяці показали, що жодна зі сторін не готова йти на поступки, яких вимагає інша. Українська влада на чолі з Володимиром Зеленським неодноразово наголошувала: будь-яке перемир’я має базуватися на відновленні територіальної цілісності країни. А кремль, схоже, розглядає переговори лише як інструмент для легітимації захоплених територій. Між цими позиціями – прірва.
Що таке «червоні лінії» і чому вони зупиняють діалог
У дипломатії «червона лінія» – це умова, порушення якої означатиме для сторони неприйнятні втрати: політичні, військові або репутаційні. Для України такою лінією є визнання будь-яких змін кордонів, що сталися після 2014 року. Для Росії – повернення до кордонів 1991 року, тобто втрата Криму та частини Донбасу, які вона вважає «своїми».
Коли Рубіо каже про необхідність зблизити ці лінії, він фактично визнає: швидкого компромісу не буде. Будь-які переговори між Україною та Росією, які ігнорують ці базові вимоги, приречені зайти в глухий кут ще до початку. Класичний приклад – стамбульський раунд навесні 2022 року: тоді сторони нібито наблизилися до проекту угоди, але він розсипався, щойно постали питання гарантій безпеки та статусу окупованих територій.
Тут важливий юридичний вимір. З погляду міжнародного права, будь-які мирні переговори між державами повинні спиратися на принципи Статуту ООН – передусім на повагу до суверенітету й територіальної цілісності. Саме тому міжнародна спільнота здебільшого підтримує українську позицію: не може бути миру через анексію. Але політична реальність така, що без врахування «реальності на землі» – тобто фактичного військового контролю – домовитися майже неможливо. Ось чому американська дипломатія намагається знайти ту саму «формулу», яка не порушить право, але дасть змогу зупинити бойові дії.
Чому Київ і Москва говорять різне про переговори
Під час візиту до США наприкінці липня президент Зеленський заявив, що Київ продовжує прагнути перемир’я, яке могло б стати основою для подальшого миру. Але він же додав, що Володимир Путін «не зацікавлений у жодній формі діалогу». Це не просто риторика. Українська сторона вказує на те, що Кремль відкидає навіть попередні умови – наприклад, припинення вогню без виконання політичних вимог.
Російська влада справді публічно не демонструє бажання сідати за стіл переговорів, які б передбачали відступ із зайнятих територій. Більше того, будь-які контакти з українською владою Кремль подає як «легітимізацію режиму», що суперечить його внутрішній пропаганді. Виходить замкнене коло: США кажуть про відновлення переговорів, Україна готова говорити про перемир’я, але ключовий гравець – Росія – залишається в позиції заперечення самого формату.
Коли ми чуємо про нові зусилля Вашингтона, варто розуміти: ідеться не про те, щоб просто посадити сторони за один стіл. Це спроба створити таку міжнародну рамку, де відмова від діалогу стане для Кремля політично невигідною. Можливо, через тиск союзників, можливо, через економічні важелі. Інакше переговори між Україною та Росією ризикують перетворитися на дипломатичний театр без глядачів.
Чи можлива юридична основа для перемовин просто зараз
Якщо відкинути політичні декларації, залишається сухий правовий каркас. Міжнародне гуманітарне право не забороняє сторонам конфлікту вести переговори в будь-який момент – навіть без припинення вогню. Женевські конвенції навіть заохочують посередництво нейтральних держав. І з цього погляду ініціатива США виглядає цілком легітимно: держава, яка не є стороною конфлікту, може пропонувати «добрі послуги» і майданчик для діалогу.
Інша річ – що предмет таких переговорів досі не визначений. Україна пропонує свою формулу миру з десяти пунктів – від радіаційної безпеки до відновлення кордонів. Росія ж наполягає на «нових територіальних реаліях». Поки ці позиції залишаються взаємовиключними, будь-який раунд переговорів між Україною та Росією буде схожий на діалог глухих. Рубіо це розуміє, тому й говорить про «зближення ліній», а не про негайний результат.
Можливо, саме тому в його заяві немає жодних термінів, окрім розмитого «найближчі тижні». Дипломатична м’якість тут є усвідомленою: надто категоричний тиск на Москву або надто відверта підтримка Києва можуть зруйнувати навіть теоретичну можливість контактів. А надто слабка позиція – розчарує українську сторону та союзників. Тож Вашингтон іде вузьким коридором між «примусом до миру» і «заохоченням до діалогу».
Для звичайної людини, яка стежить за новинами, усе це може звучати як політична гра. Але за кожним дипломатичним формулюванням стоять цілком конкретні наслідки: чи буде ухвалено нові пакети допомоги, чи посилиться санкційний тиск, чи з’явиться бодай тимчасова тиша на фронті. Тому повернення до теми переговорів – це не просто інформаційний привід. Це сигнал, що навіть у найвищій точці протистояння залишається простір для права, дипломатії та людського розуму.
