Уявіть: ви виграли тендер, виконали роботи, отримали оплату. А через п’ять років прокуратура вимагає визнати договір недійсним і стягнути з вас усі отримані кошти в дохід держави. Причому не через неякісний ремонт чи завищені ціни, а тому, що під час торгів ви домовилися з іншим учасником не конкурувати. Саме така ситуація стала предметом розгляду Верховного Суду у справі № 902/869/25, яка остаточно розставила крапки над «і» в багаторічній судовій війні навколо статті 228 Цивільного кодексу України.
Давайте розберемося, що трапилося і чому це рішення важливе для всіх, хто працює з публічними закупівлями.
У чому суть конфлікту
Історія почалася ще в 2019 році, коли Ладижинська міська рада оголосила тендер на капітальний ремонт дороги до міського кладовища. Очікувана вартість – 11 705 000 грн. На торги зайшли двоє: ФОП Погосян Анна та ФОП Коломієць Тетяна Іванівна. Перемогла перша, запропонувавши 11 417 761 грн. Договір уклали, роботи виконали, гроші – 11 417 752,63 грн – сплатили.
А далі – найцікавіше. У жовтні 2024 року Антимонопольний комітет України рішенням № 66-р тк визнав: учасники тендеру узгодили свою поведінку, тобто спотворили конкуренцію. Це порушення пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». На обох підприємців наклали штрафи.
Прокуратура, побачивши рішення АМК, звернулася до суду. Логіка була такою: якщо тендер провели з порушенням, то й договір, укладений за його результатами, суперечить інтересам держави. А отже, його треба визнати недійсним на підставі частини третьої статті 228 ЦК України і застосувати конфіскаційну санкцію – стягнути з підрядника всі отримані кошти, а потім передати їх у дохід держави.
Що каже стаття 228 ЦК України і чому вона стала каменем спотикання
Коротко нагадаю суть цієї норми. Частина третя статті 228 Цивільного кодексу України передбачає особливий, доволі жорсткий наслідок недійсності правочину. Якщо договір укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, і хоча б одна сторона діяла з умислом, суд може стягнути все отримане нею за таким договором у дохід держави.
По суті, це конфіскація без вироку суду в кримінальній справі.
І ось тут виникла серйозна правова колізія. Чи можна застосовувати цю санкцію до підприємця, якого АМК оштрафував за антиконкурентну змову, але який реально виконав роботи, не завищив ціну і не завдав бюджету прямих збитків?
Як розходилися суди
Господарський суд Вінницької області у жовтні 2026 року позов прокурора задовольнив повністю. Логіка була прямолінійною: антиконкурентні дії спотворили торги – договір суперечить інтересам держави – застосовуємо частину третю статті 228 ЦК України.
Апеляція, однак, це рішення скасувала і в позові відмовила. Північно-західний апеляційний господарський суд зазначив: прокурор не довів, що договір за своєю суттю спрямований проти інтересів держави. Роботи виконані. Ціна відповідала очікуваній вартості замовника. Обвинувального вироку немає. А саме по собі рішення АМК – недостатня підстава для застосування такої виняткової санкції, як конфіскація.
Що вирішив Верховний Суд у справі № 902/869/25
2 липня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поставив крапку в цій справі: касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, постанову апеляції – без змін.
Але головна цінність цього рішення навіть не в результаті, а в правовій позиції, яку Суд підтвердив і розвинув.
Верховний Суд спирався на висновки об’єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23. І ці висновки варто процитувати майже дослівно, бо вони змінюють правила гри:
Антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси, і сама по собі не перетворює договір на такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 ЦК України.
Іншими словами, змова на тендері – це, безумовно, порушення. За нього є окрема відповідальність. Штраф АМК, наприклад. Але це не означає, що кожен такий договір автоматично стає «антидержавним» і тягне за собою конфіскацію всього отриманого.
Практика ЄСПЛ як орієнтир
Тут важливий момент, який Верховний Суд спеціально підкреслив. Частина третя статті 228 ЦК України – це, по суті, конфіскація без вироку суду. Такий захід має відповідати принципу пропорційності, сформульованому Європейським судом з прав людини у справах щодо захисту права власності.
Суд послався на справу «Kurban v. Turkey», де ЄСПЛ визнав непропорційною конфіскацію завдатку в учасника державної закупівлі. Логіка така: навіть якщо мета втручання легітимна (захист публічних фінансів, чесна конкуренція), держава має обирати найменш обтяжливий захід. Штраф АМК – менш обтяжливий. Конфіскація всієї суми договору – явно ні.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на парадокс, закладений у самій конструкції статті 228 ЦК України. Частина перша цієї ж статті говорить, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним – і наслідком є звичайна двостороння реституція. А частина третя – про оспорюваний правочин, який навіть не є очевидно недійсним – передбачає значно жорсткішу санкцію. Це логічна неузгодженість, яку неодноразово критикували правники.
Коли ж частина третя статті 228 ЦК України все-таки може бути застосована
Суд сформулював доволі чіткі критерії. Ця санкція можлива лише у виняткових випадках. Наприклад, коли є обвинувальний вирок суду за кримінальний злочин, що набрав законної сили. Або коли державі та суспільству завдано значних збитків, а винна особа безпідставно збагатилася на суму, співставну з тією, що стягується на користь держави.
Просте порушення законодавства про захист конкуренції – без доведеної шкоди, без вироку, без явного умислу на підрив інтересів держави – під цю норму не підпадає.
Що це означає на практиці
Для бізнесу це рішення – довгоочікуваний сигнал правової визначеності. Воно не означає, що змови на тендерах залишаться безкарними. АМК як накладав, так і накладатиме штрафи. Але тепер зрозуміло: між штрафом за антиконкурентну поведінку і повною конфіскацією отриманого за договором – величезна дистанція.
Для прокуратури та органів контролю це сигнал про те, що автоматичне застосування частини третьої статті 228 ЦК України до будь-якого договору, укладеного за результатами тендера з порушенням, більше не працює. Потрібні докази реальної шкоди, умислу і причинно-наслідкового зв’язку.
Колегія суддів Верховного Суду у складі Власова Ю.Л., Булгакової І.В. та Малашенкової Т.М. фактично підтвердила: доки законодавець не визначиться з долею цієї суперечливої норми, суди керуватимуться принципом пропорційності та практикою ЄСПЛ. А це означає, що конфіскація залишається крайнім заходом, а не стандартним інструментом.
