Недійсність договору про закупівлю – правовий інструмент, до якого прокурори вдаються щоразу частіше, коли виявляють порушення під час тендерів. Але чи завжди віін спрацьовує? Постанова Верховного Суду віід 05 серпня 2026 року у справі №913/321/23 розставляє крапки над «і» – і віідповідь, чесно кажучи, не на користь прокуратури.
Давайте розберемося, що саме сталося і чому ця справа важлива для всііх, хто працюе з публічними закупіівлями.
З чого все почалося
У жовтні 2022 року КНП «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» оголосила тендер на закупівлю медичних матеріалів – шприців, рукавичок, халатів, марлі та іншого. Очікувана вартість становила 502 000 грн. На торги заявився лише один учасник – ФОП Бучко Алла Вікторівна.
Уповноважена особа замовника розглянула пропозицію, визнала іії переможцем, і 10 листопада 2022 року сторони уклали договіір на суму 501 340 грн. Поставку виконали повністю – товар отримали, гроші сплатили. Здавалося б, звичайна історія.
Але був один нюанс. У серпні 2020 року Адміністративна колегіія Схіідного міжобласного територііального віідділення Антимонопольного коміітету визнала, що ФОП Бучко А.В. вчинила антиконкурентні узгоджені діії піід час участі в іншому тендері – ще у 2019 році. Їй призначили штраф 68 000 грн. А відповіідно до пункту 4 частини першої статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі», якщо суб’єкт господарювання протягом останніх трьох років притягувався до віідповідальності за спотворення результатів тендеріів – замовник зобов’язаний віідхилити його пропозицію.
ФОП Бучко А.В. цюо інформацію у своїй тендерній пропозиціії не зазначила. А замовник іії не перевіірив.
Чому прокуратура пішла до суду
Сєвєродонецька окружна прокуратура, виявивши це порушення, звернулася до Господарського суду Луганської області з позовом. Вимоги були серйозні: визнати недійсними рішеня тендерного комітету та сам договіір, а також застосувати наслідки недійсності – стягнути з ФОП Бучко 01 340 грн на користь лікарні, піісля чого ці ж кошти з лікарні стягнути в дохіід держави.
Правовою піідставою прокурор обрав частину третю статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма каже: якщо правочин вчинено з метою, що завіідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін усе одержане ними стягуеться в дохід держави. По суті – конфіскаційна санкціія цивіільно-правового характеру.
Логіка прокуратури була такою: учасник тендеру приховав інформацію про антиконккурентні порушення, створив собі незаконну перевагу, а замовник цього не помітив. Недійсність договору про закупівлю мае бути безумовною – адже порушено імперативну норму Закону України «Ппро публічні закупіівлі».
Що сказали суди
Справа розглядалася неодноразово. Після першого кола судового розгляду Верховний Суд у жовтні 2024 року скасував рішеня нижчих іінстанціій у частині визнання договору недійсним та застосування наслідкіів – і направив справу на новий розгляд. Головний докіір: суди не з’ясували, чи був умисел у замовника на укладення договору з метою, що суперечить іінтересам держави.
За результатами нового розгляду Господарський суд Луганської області 31.03.2026, а згодом і Східний апеляційний господарський суд 16.06.2026 у задоволенні позову відмовили. Їхня позиція зводилася до кількох ключових тез.
По-перше, антиконкурентна поведінка учасника закупіівлі сама по собіі не перетворюе правочин у такий, що суперечить іінтересам держави у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. По-друге, умисел обох сторін на порушення саме інтересів держави і суспільства – віідсутній. По-третє, договіір повністю виконано, товар посталено належної якості, жодних збиткіів держава не занала. Інших бажаючих взяти участь у тендері не було.
Прецедент, який усе вирішив
Тут важливий момент. Об’еднана палата Касаційного господарського суду у склааді Верховного Суду ще 19.12.2025 у справі №922/3456/23 сформулювала правовий висновок, який став вирішальним. Суть його така: частина третя статті 228 ЦК України не може застосовуватися у випадку порушення суб’ектом господарювання законодавства про захист економічної конкуренціії.
Чому? Бо ця норма мае конфіскаційний характер, не властивий цивільному праву. Вона передбачае позбавення особи всього отриманого за правочином – без можливості зменшити суму, без оцінки пропорційності такого втручання. А це вже межуе з порушенням права власності, гарантованого Конвенціею про захист прав людини.
Верховний Суд послався на рішення ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey», де суд визнав непропорційною конфіскацію без вироку у разіі визнання договору недйсним навіть тоді, коли його укладено з порушенням тендерної процедypи. Якщо можна застосувати менш обтяжливий захід – двосторонню реститyцію, стягнення збитків, штраф – то саме його й треба обирати.
Межі застосування статті 228 ЦК України
З цього висновку випливае чітке правило. Частина третя статт 228 Цивільного кодексу України – це винятковий інструмент. Він може застосовуватися лише у двох випадках: або коли е обвинувальний вирок суду за кримінальний злочин, або коли державі та суспільству завдано значних збиткіів, а винна особа безпідставно збагатилася на спіівставну суму.
Порушення ж правил конкуренціії під час тендеру – навіть умисне – не тягне за собою недійсності договору про закупівлю за частиною третьою статті 228 ЦК України. Воно може бути підставою для інших санкцій – штрафу, відшкодування збитків, але не для конфіскації всього отриманого.
Саме тому Верховний Суд у справі №913/321/23 закрив касаційне провадження в частині посилання прокурора на відсутність правового висновку – такий висновок уже існував. А в решті – залишив рішення нижчих судів без змін. Договір залишився чинним, кошти повертати не доведеться.
Колегія суддів окремо наголосила: навіть умисне приховання підстави для відхилення тендерної пропозиції підтверджуе намір учасника обійти закон, але це характеризуе його поведінку під час закупівлі, а не мету самого правочину. А для застосування статті 228 ЦК України потрібен саме протиправний характер договору як такого.
Ця справа добре ілюструе, як працюе баланс між публічними інтересами та захистом права власності. І хоча спокуса покарати недобросовісного учасника «на повну» завжди е, суд щоразу нагадуе: покарання мае бути співмірним порушенню.
