Індексація грошового забезпечення військовослужбовців – тема, яка хвилює багатьох, хто носить погони. Уявіть: ви віддали службі понад чверть століття, а коли вирішили перевірити нараховані суми – виявили, що, на вашу думку, вам систематично недоплачували аж з 1999 по 2015 рік. Саме така історія стала предметом розгляду в Одеському окружному адміністративному суді 1 травня 2026 року. І хоча рішення ухвалили не на користь позивача, воно чудово ілюструє, як на практиці працює механізм індексації та які помилки можуть коштувати програшу в суді.
Суть спору: що вимагав військовослужбовець
Позивач проходив службу у військовій частині з 26 червня 1999 року по 18 березня 2025 року. Після ознайомлення з архівною довідкою Головного документального архіву Міноборони та карткою особового рахунку він дійшов висновку, що індексацію його грошового забезпечення за тривалий період нараховували неправильно. Основна претензія стосувалася так званих базових місяців – відправних точок, від яких починають рахувати зростання споживчих цін для визначення суми індексації.
Позивач наполягав на трьох базових місяцях. Для періоду з червня 1999 по лютий 2003 року – січень 1998. Для березня 2003 по грудень 2007- березень 2003. І для січня 2008 по листопад 2015 – січень 2008. Крім того, він вимагав перерахувати щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабміну №889 від 22 вересня 2010 року, з урахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення. На перший погляд – структуровані й цілком логічні вимоги. Але суд подивився на ситуацію глибше.
Що з’ясував суд: виплати були, питання в розрахунку
Перш ніж аналізувати правову сторону, суд встановив реальний стан справ. І картина виявилася не такою однозначною.
За даними архівної довідки, військовослужбовець у 2010 році отримав індексацію за 2009 рік. У 2011 – за 2010 та 2011 роки. Протягом січня-вересня 2012 року індексація також нараховувалася. У 2013 році виплати зафіксовані за січень-березень, травень та липень-вересень. Тобто стверджувати про повну бездіяльність військової частини не випадало – питання стояло радше про те, чи правильно визначали базові місяці для цих розрахунків.
Крім того, суд чесно зазначив: визначити точний період для обчислення індексації в усьому проміжку з червня 1999 по лютий 2015 року він позбавлений можливості. Просто тому, що бракує всіх вихідних даних, які впливають на розрахунок. Це не дрібниця – це принципова позиція, яка згодом зіграла свою роль.
Щодо додаткової винагороди за постановою №889: її виплачували в червні 2013 року та протягом усього 2015 року. І ось тут важливий нюанс – виплати припали саме на ті місяці, за які індексація грошового забезпечення не нараховувалася.
Три періоди – три підходи до індексації
Чесно кажучи, без розуміння того, як змінювалися правила гри, розібратися в цій справі неможливо. А змінювалися вони суттєво.
Перший відрізок – до липня 2003 року. Тоді діяла постанова Кабміну №663 від 7 травня 1998 року. Вона визначала базовим місяцем той, у якому підвищували мінімальну зарплату чи пенсію. Індексацію проводили, коли індекс споживчих цін перевищував 105%. Але з 1 липня 2002 року Закон №3027-III знизив цей поріг до 101%. Маленька, здавалося б, деталь, яка суттєво впливала на частоту виплат.
Другий період – з липня 2003 по листопад 2015 року. Тут запрацювала постанова №1078. І саме її пункт 5 став каменем спотикання у всій справі. Він чітко встановлював: базовий місяць – це місяць, коли відбулося або підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат, або зростання самих грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. Індексація за цей місяць не проводилася – з наступного починався новий відлік.
І лише третій період – з грудня 2015 року – приніс кардинальну зміну. Постанова №1013 прив’язала базовий місяць до підвищення тарифних ставок, тобто окладів за посадою. Логіка зрозуміла: держава вирішила, що раз оклад зріс – індексація має стартувати заново. Але є нюанс, і він критичний: постанова не мала зворотної дії. Вона просто не могла поширюватися на періоди до 1 грудня 2015 року.
Чому суд не погодився з вибором базових місяців
Озброївшись цим розумінням, суд проаналізував вимоги позивача – і вони не витримали перевірки законодавством.
Головна проблема в тому, що до грудня 2015 року базовий місяць не можна було просто обрати зі стелі. Він жорстко прив’язувався до конкретної події: держава підвищила мінімальну зарплату – ось вам новий базовий місяць; зріс ваш особистий дохід за рахунок постійних складових – теж новий базовий місяць. А позивач фактично просив суд зафіксувати три дати, жодним чином не доводячи, що в періодах між ними його грошове забезпечення взагалі не змінювалося.
Суд прямо на це вказав: доказів того, що в спірний період дохід позивача не зростав (окрім названих ним січня 1998, березня 2003 та січня 2008), немає. Не надано жодних документів, які б спростовували правильність нарахувань, зроблених військовою частиною. А за статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Позивач цього тягаря не витримав.
Додаткова винагорода: формально є, а по суті – порожньо
Окремою лінією йшла вимога про перерахунок щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою №889. Логіка позивача була такою: індексація входить до складу місячного грошового забезпечення, винагорода рахується як відсоток від цього забезпечення, отже, неврахування індексації занижує винагороду.
Але суд підійшов до питання гранично прагматично. У спірному періоді додаткову винагороду виплатили в червні 2013 року та з січня по грудень 2015 року. І в ці самі місяці індексація грошового забезпечення не нараховувалася і не виплачувалася взагалі. Немає суми індексації – немає що враховувати чи не враховувати. Позовна вимога просто не мала фактичного підґрунтя, яким би переконливим не здавався теоретичний розрахунок.
Що варто взяти на озброєння
Ця справа – наочний приклад того, що саме по собі відчуття несправедливості ще не дорівнює доведеному правовому порушенню. Якщо ви збираєтеся оскаржувати нарахування індексації, варто заздалегідь озброїтися не лише архівними довідками, а й чітким знанням того, яке законодавство діяло в конкретний період. Правила 1999, 2003, 2008 і 2015 років суттєво різняться, і «базовий місяць» – це не величина, яку можна обрати на власний розсуд.
До речі, рішення суду не є остаточним. Законодавство передбачає 30-денний строк на апеляційне оскарження до П’ятого апеляційного адміністративного суду. Якщо позивач представить додаткові докази – наприклад, підтвердження того, що його грошове забезпечення в спірні періоди справді не змінювалося, – апеляційна інстанція може поглянути на ситуацію інакше. Але без цього шанси на перегляд рішення, відверто кажучи, примарні.
