Передати ворогу дані про українських військових, сидячи у в’язниці – це державна зрада, за яку можна отримати 15 років позбавлення волі. А якщо ви ще й рецидивіст, який вчинив новий злочин під час відбування попереднього покарання, то строк цілком може зрости до 17. Саме таку історію розглядав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду 9 квітня 2026 року.
Засуджений подав касаційну скаргу – мовляв, і докази недопустимі, і захист був неефективним, і вирок надто суворий. Але чи переконав він суддів? Давайте розбиратися.
Що сталося насправді
У березні 2022 року, коли російська федерація вела повномасштабну збройну агресію проти України, громадянин України відбував покарання в Бахмутській установі виконання покарань №6. Саме там він вступив у злочинну змову з представником окупаційної влади рф на тимчасово окупованій території Херсонської області.
Корисливі мотиви, власні політичні переконання, бажання допомогти ворогу – усе це, як встановив суд, рухало засудженим. І він не просто думав про це – він діяв.
5 і 10 травня 2022 року, уже перебуваючи в Солонянській виправній колонії №21 на Дніпропетровщині, чоловік телефонував тому самому представнику окупаційної влади. І розповідав цікаві речі: де саме в Бахмутській установі розміщувалися українські військові, що на території Солонянської колонії є співробітники Служби безпеки України, а ще – що там утримують військовополонених із вищого офіцерського складу збройних сил рф.
Це не здогадки. Усе зафіксовано. Отримавши ці дані, представник окупаційної влади того ж вечора – 5 травня о 21:50 і 10 травня о 22:05 – переслав їх через Telegram представнику федеральної служби безпеки рф.
Схема проста: засуджений збирає інформацію, передає посереднику, а той відправляє її прямо до фсб. Класична державна зрада за ч. 2 ст. 28 і ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України. Тобто вчинена за попередньою змовою групою осіб.
На чому будувався захист
Засуджений подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати вирок Солонянського районного суду від 19 серпня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 4 листопада 2024 року. Він наполягав: справу розглянули упереджено, його вини не доведено, докази – недопустимі.
Що саме його не влаштовувало?
- Експертний висновок №54/4 нібито проведений із порушенням методики, а сам документ – суперечливий.
- Право на захист порушили: не роз’яснили процесуальних прав, не вручили пам’ятку, не забезпечили ефективного захисту.
- Склад суду – незаконний, бо не пояснили право на суд присяжних.
- Покарання надто суворе – 17 років 1 місяць 24 дні позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
- Побиття в ув’язненні, яке суд проігнорував.
- Апеляційний суд не фіксував засідання технічними засобами і вчасно не надіслав ухвалу.
Звучить серйозно. Але давайте подивимося, що на це сказав Верховний Суд.
Чому докази визнали допустимими
Ключовий момент у будь-якій справі про державну зраду – це докази. І тут у обвинувачення була солідна база.
Під час обшуку 14 червня 2022 року в особистих речах засудженого знайшли дві сім-картки операторів «Київстар» і «Водафон», а також блокнот із записаним номером телефону представника держави-агресора. Випадковий збіг? Навряд чи.
Далі – протоколи негласних слідчих розшукових дій (НСРД). Це спеціальний інструмент, який дозволяє правоохоронцям фіксувати розмови й листування без відома фігурантів. НСРД від 16 травня 2022 року зафіксувала ті самі розмови 5 і 10 травня, де засуджений передавав інформацію і висловлював бажання, щоб ворог швидше захопив Дніпро та Запоріжжя.
А що щодо експертизи? Висновок №54/4 підтвердив: голос на аудіозаписах належить саме засудженому. Коли той заявив про порушення методики, Верховний Суд відповів чітко: вибір методів дослідження – це виключна компетенція експерта. Суд не втручається в те, як саме експерт проводить аналіз. До того ж висновок повністю відповідав статтям 101 і 102 Кримінального процесуального кодексу України.
Крім того, передана інформація була актуальною. Це підтвердили Головнокомандувач ЗСУ і заступник начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань. Тобто це не плітки чи вигадки – дані мали реальну цінність для ворога і завдавали реальної шкоди Україні.
Чи справді порушили право на захист
Тут теж усе виявилося не так, як описував скаржник.
У матеріалах справи є розписка про вручення пам’ятки з правами та обов’язками. У підготовчому засіданні засуджений підтвердив: права йому зрозумілі, додаткових роз’яснень не треба. Із захисником проблем не було – він супроводжував справу на всіх етапах.
Щодо відкриття матеріалів: сторона обвинувачення двічі надавала доступ до всіх документів. Перший раз 30 січня 2023 року – протокол підписано без зауважень. Другий раз – уже з новим захисником. Від аудіо- та відеозаписів сторона захисту тимчасово відмовилася добровільно, погодившись ознайомитися з ними під час судового розгляду.
А що з судом присяжних? Тут важливий нюанс. У період воєнного стану діє спеціальна норма – ч. 10 ст. 615 КПК. Вона передбачає, що справи про злочини, за які загрожує довічне позбавлення волі, розглядаються колегією з трьох суддів, а не судом присяжних. Оскільки обвинувальний акт надійшов до суду 15 лютого 2023 року – тобто під час воєнного стану – право на присяжних у цій ситуації просто не застосовувалося.
Чому 17 років – це не надто суворо
Обираючи покарання, суд керувався статтею 65 Кримінального кодексу України. І врахував кілька важливих моментів.
Характер злочину – особливо тяжкий. Особа засудженого – людина, яка вже притягувалася до кримінальної відповідальності, зокрема за тяжкі злочини. Характеристика – негативна. Обтяжуюча обставина – рецидив злочинів. Пом’якшуючих обставин суд не знайшов.
За таких умов 15 років за ч. 2 ст. 111 КК – хоч і наближено до максимуму, але цілком обґрунтовано. А далі вступила в дію ст. 71 КК: оскільки новий злочин вчинено під час відбування покарання за попереднім вироком, суд приєднав невідбуту частину. Так і вийшло 17 років 1 місяць 24 дні з конфіскацією майна.
До речі, про початок строку. Засуджений наполягав, що рахувати треба з 2017 року. Але в цій справі йому не обирався запобіжний захід – він перебував в ув’язненні за іншим вироком. Тому строк почали рахувати з дня ухвалення нового вироку – 19 серпня 2024 року. Верховний Суд підтвердив: це правильний підхід, який уже застосовувався в аналогічних справах.
Окремо варто згадати про заяву щодо побиття. Суд першої інстанції не проігнорував її – за ухвалою від 27 листопада 2023 року провели перевірку. Державне бюро розслідувань не знайшло в діях службових осіб складу злочину. Медичний огляд також показав, що засуджений не потребує лікування. Тобто процедуру дотримано, результати зафіксовано.
Ця справа добре ілюструє, як працює механізм доказування в кримінальних провадженнях про державну зраду. Негласні слідчі дії, експертизи, протоколи обшуків, свідчення посадових осіб – усе складається в єдину картину, коли злочин справді мав місце. І навіть активний захист із десятком аргументів не здатен її зруйнувати, якщо доказова база зібрана якісно. Апеляційний суд також не знайшов підстав для скасування вироку, а Касаційний кримінальний суд Верховного Суду залишив обидва рішення без змін – постанова остаточна й оскарженню не підлягає.
