Ви за кордоном – у відрядженні, на навчанні чи змінили країну проживання через війну. А в Києві треба продати квартиру, отримати свідоцтво про спадщину або просто дозволити сестрі користуватися вашим банківським рахунком. Без довіреності не обійтися, і перед вами відкриваються дві абсолютно реальні дороги. Перша – зайти до будь-якого місцевого нотаріуса в тій країні, де ви зараз перебуваєте. Друга – знайти українське консульство. На перший погляд різниця невелика: ви там підписуєте, ви тут підписуєте. Але нюансів вистачає, і від них залежить, чи приймуть ваш документ у БТІ або в банку, чи доведеться починати спочатку.
У Мін’юсті пояснили особливості оформлення довіреності за кордоном
Коли йдете до місцевого нотаріуса
Тут усе працює за законами тієї держави, де ви перебуваєте. Скажімо, ви в Іспанії – нотаріус складе довіреність іспанською мовою, керуючись іспанськими нормами. Зовні це виглядає просто: прийшли, пояснили, заплатили, підписали. А далі починаються танці з бубном.
Текст українською мовою вам ніхто не напише. Тому вдома цю іспанську (чи польську, німецьку) довіреність доведеться перекладати. І не просто перекладати – переклад треба завірити нотаріально, щоб він мав вагу для установ в Україні. А ще, залежно від країни, може знадобитися апостиль – спеціальний штамп, який підтверджує справжність підпису іноземного нотаріуса. Це додатковий час, гроші й черги. Кожен крок – окрема історія.
Але головне навіть не в цьому. Після всього цього квесту державний реєстратор в Україні, якому ви покажете документ, подивиться на нього не так швидко, як хотілося б. Довіреність треба внести до Єдиного реєстру довіреностей – без цього вона просто гарний папірець. Хто це робитиме? Ви або ваш представник окремо йдете до українського нотаріуса й подаєте заяву про реєстрацію. І це знову час.
Тому шлях через місцевого нотаріуса – робочий, але довгий і не завжди прямий. Ви начебто зекономили на поїздці до консульства, а потім витратили більше на переклад, апостиль та додаткову метушню.
Чим вигідно консульство
Міністерство юстиції нагадує простий факт: довіреність, оформлена в консульській установі України за кордоном, не потребує ні додаткового засвідчення, ні перекладу. Вона має юридичну силу відразу після того, як ви поставили підпис. Навіщо? Бо консул діє за українським законодавством, українською мовою і вносить запис до нашого реєстру теж за українськими правилами.
Це якщо спростити – ви отримуєте документ, який у Києві приймуть без питань, наче ви сходили до нотаріуса на Хрещатику. Жодних нотаріальних перекладів, жодних апостилів. Саме тому консульський шлях майже завжди вигідніший, якщо поряд є дипломатична установа.
Але є нюанс із реєстрацією. В ідеалі консул вносить довіреність до Єдиного реєстру довіреностей одразу через свої інформаційні системи. На практиці доступ до цих систем може бути відсутній – технічні збої або інші причини. Тоді консул повідомить вас про це і порадить інший варіант: ви або ваш представник пізніше подаєте заяву українському нотаріусу про внесення довіреності до реєстру. Це не страшно, просто займає ще трохи часу. Головне – зробити це до того, як документ покажеться у справі.
Що не можна передоручити через консула
Тут діє чітке правило: консул не завірить довіреність на дії, які ви зобов’язані виконати особисто. Наприклад, написати заяву про прийняття спадщини, якщо ви єдиний спадкоємець, – можна. А ось написати заповіт через представника – ні, заповіт пишеться власноруч і в присутності нотаріуса. Так само не можна доручити комусь укласти шлюб або підписати документи, де потрібна ваша особиста участь за законом. Тобто консул поставить свій штамп тільки на тому, що не зачіпає ваші виключні права та обов’язки.
Які документи прихопити з собою
Зазвичай вистачає закордонного паспорта, ідентифікаційного коду та даних особи, яку ви хочете наділити повноваженнями, – прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання. Консул перевірить ваші документи, уточнить обсяг прав, які ви передаєте, і пояснить наслідки. Якщо є сумніви – краще заздалегідь зателефонувати до консульства, щоб не везти зайвих паперів і не забути потрібне.
Щодо оплати: у консульстві ви сплачуєте консульський збір, а в місцевого нотаріуса – вартість його послуг за місцевими тарифами. В обох випадках суми коливаються, але, як показує практика, консульський збір часто фіксований і менш відчутний, ніж каскад витрат на переклади та апостиль. У деяких країнах додатково може знадобитися перекладач, якщо ви не володієте мовою і йдете до місцевого нотаріуса. Консул же з вами спілкується українською.
Дрібниця, яка все псує
Ви можете зробити довіреність за всіма правилами і з чистого листа, але забути про одне: якщо вона не потрапила до Єдиного реєстру довіреностей, її не побачать нотаріуси, держреєстратори, банки. Тому після оформлення обов’язково перевірте, чи вніс консул запис. Якщо ні – не відкладайте похід до українського нотаріуса. Без реєстрації документ залишається лише написаним текстом.
Обираючи між двома шляхами, завжди зважуйте, скільки часу і грошей ви готові витратити потім, а не тільки зараз. Місцевий нотаріус може бути ближче територіально, але подарує клопоти з перекладом і легалізацією. Консульство – більш системний варіант, який знімає потребу в додаткових рухах. До речі, бувають ситуації, коли в країні тимчасово закрите консульство – тоді місцевий нотаріус стає безальтернативним. У такому разі просто будьте готові до паперової тяганини і закладайте зайвий тиждень.
Тепер уявіть: ви за місяць до угоди нерухомості в Україні зробили довіреність у консульстві, вона одразу зареєструвалася, а покупець навіть не помітив, що ви не в країні. Ось така непомітна зручність і є головною причиною, чому варто зазирнути в консульську установу, перш ніж їхати до чужого нотаріуса.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
